Тривалий час нічого сюди не писав, бо мав доволі поважну причину, мені було влом. Як я для себе з’ясував, що краще вже нічого не робити, ніж робити щось через силу, особливо в такому поважному творчому процесі, як блогінг.
І от поки я сюди не писав, встиг зацікавився різноманітними соціальними проектами та до одного доволі прикластися. Ось про це і розповім. Проект має назву «Жива бібліотека»(Living Library або Human Library за різними версіями) і відбуватиметься в Донецьку 30 листопада.
Що воно таке?
Коли я вперше почув про Живу бібліотеку, а саме обговорювалася ідея організації Living Library в Донецьку, то зізнаюся, я нічого з того не зрозумів. Звичайно, я усвідомлював, що це якийсь соціальний проект, можливо акція (для мене тут жодної різниці, але люди з досвідом так словами не розкидувалися б) і розумів я, що акція ця якимось чином пов’язана зі стереотипами і бібліотекою (принаймні, слово бібліотека фігурувала у назві). А жива це взагалі без питань, бо проект соціальний. Принаймні я так думав.
Обговорювалося, що треба знайти книжки, створити каталог, звичайно ж приміщення, волонтери, можливо міліція, охорона. Нащо там охорона? А книжки? У моїй уяві спливали якісь рідкісні видання, що можна знайти лишень глибоко у підвалі бібліотеки Вернадського, придбати десь у Франції чи купити на eBay. А може взагалі власноруч написані буклети, віддруковані настільки мізерним тиражем, що відповідна графа навіть не позначена на обкладинці. І звичайно усі книжки про стереотипи. Чомусь тут у думках спливають енциклопедичні видання чи географічні каталоги з фотографіями африканських племен і оголених цицьок. Так, тоді проект з книжками, каталогами, бібліотекою може бути цікавим. Але якого дідька?
Що книжка обов’язково має бути книжкою, це теж стереотип. Подібна незрозумілість і лежить в основі проекту. Книжки – це живі люди.
Як спитала одна дівчина після відповідного пояснення «Чи люди грають книжок у величезних костюмах?» Я справді хотів би, щоб все було так просто і кумедно. Те, що «Говоримо Ленін – розуміємо партія», ми можемо зрозуміти, а говоримо «книжка» розуміємо «людина», тут вже важче.
Отже, Жива бібліотека функціонує за усіма постулатами, принципами та законами звичайної бібліотеки. Є три головні складові: книжки, читачі, бібліотекарі, усе інше – бюрократія (хоча бібліотекарі тут теж ніби зайві). Будь-яка людина з вулиці, може зайти до бібліотеки і вона вже потенційний читач. Ого! Так просто прийшов і вже потенційний читач, скажете ви. Саме так, відповім я, задоволено примружуючи очі. Інколи, щоб кимсь стати не обов’язково докладати якісь зусилля, варто лишень опинитися в певному місці. Отож, читач отримує каталог з книжками і обирає до якого типу літератури він схиляється. Ще раз нагадую, що книжки живі. Обравши книжку читач отримує її на певний час в користування і може розпочати читання. Тут знову як з Леніним та партією, під читанням розуміється живе спілкування у режимі діалогу, віч на віч, лише читач, книжка та небо над головою.
Тепер, щоб ви раптом не сплутали цю феєричну подію з банальним клубом знайомств, поясню про книжки. У ролі книжок виступають люди, представники груп, спільнот, стосовно яких існує певний набір часом хибних уявлень, упереджень, стереотипів(за останні два місяці це слово стало для мене вже паразитом) і з якими зазвичай не доводиться стикатися обивателям. Наприклад, книжкою може бути гомосексуаліст, екс-ув’язнений, буддист, дівчина з сексу по телефону, водій маршрутки або хіпі. Головна вимога до книжки, щоб вона мала власну історію, була здатна спілкуватися і адекватно та цікаво представити себе та групу до якої належить.
Нащо воно потрібно?
Тут однозначної відповіді немає. Коли проект створювався, головною метою його було розвіяння нав’язаних чи вигаданих стереотипів щодо певних груп, а також підвищення соціальної згуртованості суспільства. Що це значить? Лише те, що ви матимете змогу змінити власну думку на певні речі та можливо позбавитеся страху спілкування не з такими, як ви. Але крім того це просто може бути приємне проведення часу, цікаві історії, обмін досвідом та новою інформацією від першоджерел. Для мене це чимось схоже на свято, Новий рік, коли ти можеш йти вулицею і без жодних побоювань вітати усіх перехожих і знати, що точно отримаєш привітання у відповідь, що сьогодні можна. Часом нам на все потрібен дозвіл, навіть на спілкування…
Трошки історії
Було б непогано, якщо б ми сидячи за пивом вигадали цю штуку. Але, схоже, що хтось встиг посидіти до нас. Трапилося це в Копенгагені.
Якось у 1993 році одного молодого датчанина пірнули вночі ножем, він на щастя вижив, а його п’ятеро друзів подумали, що щось тут не так, і започаткували організацію «Стоп насильству»(Stop The Violence). Ідея була не протидіяти насильству, для цього і поліція існує, а усунути його коріння. За кілька років в організації налічувалось вже 30 тисяч членів по всій Данії.
У 2000-ому організація отримала пропозицію від дирекції одного з найбільших міжнародних рок-фестивалів, що відбувається в країні, Roskilde Festival провести ряд заходів які б заохочували до діалогу учасників фестивалю та акцентували увагу на протидії насильству. Так воно і народилося. На тому фестивалі було 75 книг (вражаюча для мене цифра, для вас може ні, бо вам не доводилося ті книги шукати) і що цікаво, сконцентровані в одному місці книжки самі почали читати одне одного, поліцейський розмовляв з графіті-художником, а футбольний вболівальник з активісткою феміністичного руху. І щось особливе літало в повітрі (рок-фестиваль, як ніяк).
Пізніше Рада Європи зацікавилася проектом і понеслося. На сьогодні проекти Human Library відбуваються по всій Європі, в США, Канаді, Бразилії, Китаї, Японії та в інших країнах. В Австралії ідея Живої бібліотеки так прижилася, що у 2008-му цей проект під назвою Living Books був визнаний кращим соціальним проектом року і отримав державне фінансування для проведення на регулярній основі, і тепер щомісяця у місті Лікмор ви маєте змогу насолодитися спілкуванням з живою книгою.
Щодо України, то в нас подібний захід теж не новина. Перша Living Library пройшла в Києві у парку Тараса Шевченко в 2008-му. Після того проект встиг відбутися багато де на західній Україні і мало де на східній :). Навіть Міжнародна організація з міграції(МОМ) в Україні підключилася і безкоштовно проводила тренінги та роздавала матеріали для проведення Живої бібліотеки, але хто про це чув.
Організатори та автори ідеї проведення в різних містах зазвичай різні і зазвичай вони не з наших країв, в Києві це була чешка , в Запоріжжі доброволець Корпусу миру США, а в Донецьку це дівчина-волонтер з Румунії Марія Гаванеч.
Що ж відбуватиметься в Донецьку?
Оскільки Жива бібліотека в нашому місті відбуватиметься вперше, то як воно виглядатиме точно я вам не скажу. Це поки що пробний проект перед значно більшим майбутнім заходом.
Для читачів все має бути просто. Ви приходите(вхід абсолютно вільний), переглядаєте каталог з книжками та списком розповсюджених стереотипів про ці книжки. Ознайомлюєтеся з правилами користування книжкою та заповнюєте бібліотечну картку, де вказуєте власне ім’я та книжку або книжки(до 3 штук), що вам вподобали. Якщо книжка, яку ви бажаєте почитати на даний момент зайнята, то ви можете почекати, підібрати іншу цікаву книжку, попити чай та подивитися короткометражки, що проектуватимуться на стінку.
Кожна книжка видається на проміжок часу до пів години одній особі або групі до трьох осіб (якщо ви, наприклад, друзі і бажаєте розділити чтиво). Спілкування відбувається у режимі діалогу, читач ставить питання та отримує відповіді. Книжка не має права нав’язувати читачеві якісь власні переконання, а може лишень говорити про них. З іншого боку, якщо поставлені питання здаються книжці надто інтимними або образливими, вона має повне право не відповідати або взагалі припинити сеанс читання. По завершенню читання читач повертає бібліотечну картку та заповнює невеличку анкету на предмет власних вражень.
30 листопада в Донецьку будуть доступні наступні 11 книжок:
Американець
Блондинка
Вегетаріанка з дворічним стажем
Єврей
Мусульманин
Православний священик
Волонтер Європейського волонтаріату з Німеччини
Представник золотої молоді
Топ-модель
Виходець з Кавказу
Політик
Усі справжні, живі, як на долоні. Ще планувалася участь когось з молодіжних субкультур, зокрема дівчини гота, але вона вибила шийний хребець чи щось в цьому дусі і зараз трошки не в змозі бути прочитаною. Крім того, певні книжки, наприклад, ромів(циганів) чи представників нетрадиційних релігійних течій(сектантів) у нас так і не вийшло знайти, щоб вони ще й погодилися нічого не нав’язувати читачам та брати участь на добровільних засадах (жодних грошей ніхто не отримує, як і не платить). Серед тих книжок, що я бачив, усі високоякісні та цікаві, я б почитав, але на жаль під час проведення заходу працюватиму. Навіть, якщо ви не зацікавитесь запропонованими книжками, то можливість подивитися на живого @meesix у ролі бібліотекаря вас точно має заохотити прийти.
Отже, якщо коротенько
Що: Проект Жива бібліотека в Донецьку
Коли: 30 листопада 2010 року (вівторок)
А саме: з 14 по 18 годину
Де: 3 корпус Донецького національного технічного університету (ДонНТУ),
Вул.. Артема 96, зупинка Студгородок по вул. Артема або проспект Ватутіна по вул. Університетській
Аудиторія 3.336 (ближче до входу збоку проспекту Ватутіна, вхід з другого поверху)
Вхід вільний
Організатор: Донецький молодіжний дебатний центр і група незалежних активістів :)
Сайт проекту: http://cent.dn.ua/living_library/
Група Вконтакті
Група у Facebook
Друга “Жива бібліотека” пройде 14 травня 2011 року з 11 до 16 години у будівлі Донецького обласного краєзнавчого музею за адресою вул. Челюскінців 189-а. Вхід вільний.
Приходьте!
23/02/2012 at 04:49 Permalink
Цікавий проект! Начебто сеанс психотерапії. У мене є один знайомий, він самотня людина й поговорити не з ким взагалі на загал. Я думаю, що у великих містах багато живе людей от таких самотніх.