Не так давно відгримів черговий день вчителя, і поки до наступного ще далеченько, вирішив я згадати мовчазним письмовим словом шкільну освіту в Україні.
Оскільки я витратив на неї 10 років власного життя, які могли б стати кращими, то я маю, що сказати.
Коли я після етапу шкільного виховання потрапив до універу, то з вуст одного лектора почув фразу, над якою замислився не на жарт «Університет потрібен не для того, щоб ви тут чомусь навчилися, а для того, щоб ви навчилися навчатися».
І подумав я тоді, якщо вища освіта за п’ять років навчає, як навчатися, тоді що зі мною робили десять шкільних років?
Ось і розберемося. Я швиденько перебрав у голові усе корисне, чому навчився у школі і прийшов до висновку, що корисного могло б бути і більше.
По-перше, навчатися ні у школі, ні у вищому навчальному закладі мене так і не навчили. Згоден, інформації до моєї голови пхали досхочу, потрібної і непотрібної або такої, котра раптом та й згодиться (на щастя я чинив розумно і більшість її пропускав повз вуха), проте про жодні методики, як це все діло в голівоньці умістити, ніхто жодним словом і не обмовився. Жодних вправ з розвитку пам’яті або швидкочитання, жодних навчальних ігор, лише сухе шурхотіння сторінками підручників. Ну так, нам казали – вчить багато віршів, буде башка здорова пам’ять хорошою. Але я досі сумніваюся, що вивчення «Бородіно» напам’ять мало на мене якийсь позитивний вплив, окрім безсонної ночі і стресу. А ще ж згадайте, день чи два той дурний вірш вчиш, ботаниш по повній, а потім виходиш перед вчителем і купою простягнутих до тебе очей, щось під ніс собі мимриш, половину забуваєш, отримуєш за всі потуги криву трійку і покарання від батьків. І це дитина ще з несформованою до кінця психікою, якій з плеча гатять по тій психіці сокирою. Правда радісно?
Так, школа частково причетна до того, що я навчився читати, писати і рахувати. Тепер чого ж я там не навчився, а непогано було б: ораторській майстерності (і взагалі якимсь навичкам комунікації), сліпому методу набору на клавіатурі (в деяких західних країнах це входить до обов’язкової шкільної програми), написанню творів (не шаблонно-затертій посередності, а нормальному висловлюванню власних думок), іноземній мові (вони намагалися, в них не вийшло, значить вони не впоралися), фехтуванню (жарт, хоча…).
Тепер згадаю те, чого мене все ж вчили. Не буду зупинятися на історії чи географії, де параграфи між собою не мають жодного зв’язку і забуваються на другий день. Візьму те, що закарбувалося в пам’ятіі сформувало світогляд, місцями досить хибний.
Почнемо з простого. Як ви уявляєте собі атом? Ядро, що складається з протонів і нейтронів, а навколо цього щастя кружляють орбітами зграйка електронів. А далі як в анекдоті – а між ядром і електронами повітря :) Так от, усе так, і ядро є, і електрони присутні, от тільки (це якщо вірити квантовій фізиці, а не шкільним підручникам з пропагандою моделі Бора-Резенфорда 1911 року) рухаються електрони не чіткою траєкторією. В будь-який момент електрони можуть перебувати будь в якому місці атома. Орбіталі ж – це вигадані умовні зони, імовірність перебування електрону в яких складає 90% . От така несправедливість, я сам був в шоці.
Біологія наука складна, тому, якщо її трохи спростити ніхто не стане сперечатися. Отже, як зараз пам’ятаю шкільний підручник з біології і розмальований кольоровими смужками людський язик за зонами сприйняття смаку. Так от, жодних зон не існує. Смакові рецептори справді бувають різні, чутливість їх до гіркого, солодкого, кислого чи солоного теж різна, проте поділу на секції не існує.
Не всьому, що схвалене міністерством освіти варто довіряти.
Ще я десь чув, що школа готує до великого дорослого життя. Без перебільшення цікаве твердження. Уявіть собі семирічну дитину, без жодних знань з психології поведінки у групі, яку по вуха занурюють у соціумне багно, і примусово змушують адаптуватися до штучно створеного колективу з трьох десятків індивідів і незнайомою тіткою на чолі, що з якогось дива називає себе другою мамою. І це ще пощастить, якщо тітка виявиться адекватною, а не психічно нездоровою істеричкою, що ненавидить дітлахів. Ви не думайте, я не маю до школи жодних претензій, поки я в ній варився, мені все там подобалося, це лишень зараз чогось подумалося… Тепер поставлю питання, як який-небудь гуру з психологічних тренінгів: що може дати школяреві неуспішна людина з мізерною зарплатою і заниженою самооцінкою, окрім власних комплексів?
Питання риторичне, відповідати не буду, але і його цілком вистачить, щоб ви зі мною не погодилися, дехто навіть у брутальній формі. Справді, серед вчителів часто трапляються дуже добрі люди (хоча, як і загалом серед людей).
Можливо, винні не вчителі, а учні? Іноді до мене доходить відлуння, що сучасна молодь нестерпна. Питання не нове, про нього ще давньогрецькі філософи згадували. Це традиція така, вважати, що власне покоління було кращим і культурнішим за теперішню молодь. Однак особливо багато нарікань з’явилося на безконтрольність саме пострадянських школярів незалежної України. Авторитет вчителя не поважають, шкільними дисциплінами не цікавляться, мобільними телефонами на уроках граються . Вибачайте, але якщо ваш авторитет дутий і ґрунтується лише на язичницьких уявленнях, що вчитель – це свята, виняткова людина, котра знає грамоту, і якій людсьво по надгробок завдячуємо. Якщо те що і як ви викладаєте – це нецікава маячня, від якої лише на сон тягне, то чого тут чекати від нормальної живої незадуреної байками про піонерів і щасливе соціалістичне майбутнє дитини?
Може краще застарілі методи виховання переглянути, ніж на дітей бочку котити. Хоча з дітьми тут легше, вони відсидять свої десять (а зараз вже трохи більше), підуть зі школи і забудуть усі «радощі» початково-середньої освіти.
І ще на правах реклами самого себе:
Увага! Усім, хто досі не проголосував за блог Безліч на конкурсі BUBA 09, зробіть це негайно. Ця дія гарантовано убезпечить вас і ваших близьких від захворювання на грип протягом осінньозимового періоду. Запобіжіть хворобі вже сьогодні!
Для цього
- перейдіть за посиланням
- натисніть плюсик
Вам навіть не треба слати жодних смс, така от шара. Максимум задоволення при мінімальних діях.
Дякую за увагу.
29/10/2009 at 07:57 Permalink
Автор давно читав Роберта Кіосакі?
29/10/2009 at 08:08 Permalink
Дуже давно, бо не читав
29/10/2009 at 20:50 Permalink
Я завжди в таких випадках згадую класиків "Якби ми вчились так як треба…" А як треба невідомо. Звичайно, вивчити весь той обсяг шкільного матеріалу неможливо, та й непотрібно. З курсу шкільної математики мені в житті потрібна хіба що таблиця множення, з фізики – елементарне пояснення природніх явищ, а з хімії і того менше. Проте, я дуже шкодую про ненабуті чи вже забуті знання, які б зараз мені ну дуууууже стали в нагоді. Це все дуже відносно. Й шкільна програма занадто перевантажена, але ж і сучасна наука рухається семимильними кроками. Але і в школі, і в університеті мені пощастило з викладачами. Нас не вчили заучувати щось, а вчили думати, шукати інформацію і правильно її використовувати. Хоча, це радше виняток, ніж правило
31/10/2009 at 10:00 Permalink
„що може дати школяреві неуспішна людина з мізерною зарплатою і заниженою самооцінкою, окрім власних комплексів?“
а в чому виражається успішність? лише в зарплатні?
і з чого пан взяв, що у вчителя занижена самооцінка?
„Якщо те що і як ви викладаєте – це нецікава маячня, від якої лише на сон тягне, то чого тут чекати від нормальної живої незадуреної байками про піонерів і щасливе соціалістичне майбутнє дитини?“
1. якщо нецікаво — розмова з батьками — пошукт навчального закладу в якому цікаво (приватних закладів повно)
2. дійсно наша історія, мова, література, математика то нецікава маячня. іноземна мова теж нецікава маячня. а потім з соромом я чую від людей, як вони ту мову використовують, або біжать вчити вже за великі гроші, тільки все одно так як в дитинстві не вивчать.
3. нормальна жива дитина…отакі діти нормальні, яким все в школі маячня зараз навіть елементарно не вміють грамотно писати та розмовляти, не знають як правильно користуватись словником навіть. та де там, вони пошуком в інеті користуються через одне місце, бо не вміють найпростішого знайти.
п.с. і щодо поваги. чи то не є нормально поважати старшу за тебе людину?
31/10/2009 at 13:25 Permalink
Ой, і не уявляєте, який я радий, почути здорову аргументовану критику усього того, що я тут понаписував.
Про самооцінку, злюк вчителів і подібне. Щоб пояснити власну думку треба трошки проаналізувати, чим людина керується, коли обирає відповідну професію. На мою думку трапляється:
1. Вчитель за покликанням. Він любить дітей, вміє з ними контактувати, має солідні знання, а головне вміння ділитися цими знаннями з учнями (таких я за шкільний вік зустрічав приблизно п'ятьох). Це класнючий вчитель, якому лишаєшся вдячний усе життя. Такі задля справи, якою люблять займатися якраз і жертвують високими прибутками. Тут претензій жодних, лише повага.
31/10/2009 at 13:27 Permalink
2. Випадкова людина, яка думає що вона вчитель. Люди, котрі свого часу поступили, наприклад, на українську філологію, бо поступити було легко, бо батьки наполягли, бо професія вчителя була престижною, давала якісь пільги чи тривалий відпочинок влітку, бо з дитинства мулька муляла (ну це типу "хочу бути космонавтом"), бо не поступили туди, куди хотіли, може ще з якоїсь причини. Приблизно всередині навчання, вони раптом розуміли, що це не їхнє, але куди тут вже борсатися. Так і доучувалися. А далі розподілення (якщо маємо на увазі Радянський Союз) і ти вчитель до кінця життя. Сьогоднішні молоді спеціалісти майже позбавлені тиску у вигляді розподілення, тому одразу після навчання розбігаюься, за фахом іде працювати п'ята частина, а то й менше. Нормально в цій проблемі ніхто не колупався, бо особливо вона нікого не турбує. Є лише державні програми типу – ми тобі дім в селі і 5000 гривень одноразово, а ти вчитель на все життя.
31/10/2009 at 13:27 Permalink
3. Вчитель, який перестав бути вчителем. Наприклад, моїй класній керівниці – вчительці російської мови і літератури, коли вона мене навчала, лишалося років 5 до пенсії і вона час від часу скаржилася, що програму кожен рік змінюють, вона до подібного не звикла, а роки вже не ті, щоб так багато читати. А згадувала, як працювала вчителькою у Казахстані і яка там до неї повага була. Ще зазначу, що хоч була вона вчителем філологічного напрямку, українською мовою не володіла взагалі, навіть читала українські букви, як російські, це дуже тішило. Вдячний їй, бо на її прикладі зрозумів, що вчителі теж бувають некомпетентними і дорослі – не є суцільним носієм істини, хоча, звичайно, вік поважати варто.
31/10/2009 at 13:27 Permalink
Професія вчителя справді нервова, в декого нервів не вистачає. Була в мене вчителька математики, яка, як казали, в молодості уявляла собою ідеал вчителя, але щось там в неї пересмикнуло (низька зарплата, проблеми в особистому житті, клімакс, діти довели) і вона почала терор проти учнів. Інакше ці дії мені назвати складно, бо мене після її пар тіпало, кількох дівчат біля дошки вона доводила до сліз (10-ий клас, не такі ми вже тоді й малі і бешкетні були). Іноді натякала, що комусь з нею потрібно додатково займатися за гроші, частенько казала, що зараз ми її не любимо, а ось коли підростемо, то усе зрозуміємо, прийдемо до неї і скажемо їй "Спасибі". Подібного бажання в мене досі не прокинулося ,мабуть, ще не виріс. І була вона не випадковим вчителем, а заслуженим вчителем вищої категорії (здається так). Ще траплялися вчителі іноземних мов, які на своїх уроках розповідали про власні пологи і давали дівчаткам поради, як обирати собі чоловіка (іноземної мови, звісно, на цих уроках не було жодної). Можливо в цьому і полягає виховальна функція вчителя, я не знаю. Неодноразово траплялися мені вчителі з "синдромом вахтера". Це коли людина має мізерну але тотальну владу і у зв'язку з цим користується нею по повній. У випадку з дітьми це ні до чого хорошого не призводить.
31/10/2009 at 13:28 Permalink
Хоча в будь-якій професії є ті, хто потрапив в неї випадково, причому зазвичай таких більшість, просто вчителі ніби-то формують майбутнє покоління. Вчителів я лише трішки посварив, а більше все ж громіздку систему освіти, яка не встигає за сьогоденням.
Тепер відповідаю на пункти.
Новий заклад, в якому цікаво. Справа в тому, що батьки часто просто самі не бачать проблеми. Якщо їхнє чадо отримує погані оцінки чи має низький рівень знань – значить винне воно саме, а не вчитель, який не зміг навчити.
Мої батьки побачили і після восьмого класу віддали мене у навчальний заклад нового типу "Донецький колеж". Прийом на конкурсній основі, навчання безкоштовне. Ось там мені і трапилися справжні вчителі. Я не кажу, що попередні були погані, просто маю з чим порівнювати. Свого часу в якості експеременту у подібних закладах вчителям дозволяли самостійно формувати навчальний план, відмінний від міністерського. Як не дивно, але успіхи учнів, перемоги на олімпадах, і конкурсах МАН, вказували на те, що подібний підхід є більш дієвим. Але це швидко прикрили, бо на перевірку кожної відмінної від загальної програми чиновники Міносвіти почали витрачати забагато власного часу. Зараз рівень подібних закладів впав у зв'язку з комерціалізацією, навчатися в них стало престижно, туди потягнулися діти багатих батьків.
31/10/2009 at 13:28 Permalink
Шкільні нецікаві предмети.
Наша історія – відносно цікавий предмет. Але принаймні в мене викладався він незв'язно. Історія – це нерозривна послідовність подій. У школі ж її штучно били на епохи, викладали історію України без огляду на світові події того часу, ніби країна жила сама по собі. Наприклад, чим відрізнялися особливості побиту селянина кінця 16-го століття і середини 17-го мені справді було не надто цікаво вивчати (якщо б було цікаво, то зараз би пам'ятав).
Мова – нецікава маячня. Тут я майже погоджуюся. Підкреслення підмітів-присудків, розбір слова на складові частини. Моя – зовсім необ'єктивна думка – щоб навчитися грамотно писати, треба багато писати і читати, а не теоретичними розбірками голову заморочувати. Більш-менш грамотно писати я навчився лише після школи в універі, коли багацько конспектував.
Література – якщо говорити про українську і висловлюватися стримано, то підбірка у шкільній програмі не найкраща.
Математика – враз стає нецікавою маячнею, коли в ній щось не розумієш. Що залишається робити двіїчникам, окрім як списувати, якщо на самому початку їм не пояснили азів. Коли я чогось не розумів, то зі мною сідали батьки і розбирали, поки мені не ставало ясно. Не всім так щастить з батьками.
Іноземну мову без практичного застосування і спілкування з носієм майже неможливо вивчити (лише моя особиста думка)
31/10/2009 at 13:30 Permalink
Про дітей не буду, бо не знаю, які вони зараз, а ЗМІ якось у подібних питаннях не довіряю. Сьогоднішні випускники, з якими довелося спілкуватися значно цілеспрямованіші, ніж був я свого часу. Але не факт, що інші такі самі
Поважати слід усіх. І дорослих і дітей. Коли я вчився у колежі, то ми вчителів звали на "Ви" і вони нас так само на "Ви". Я так до цього звик, що коли прийшов до університету, тикання від викладачів здавалося мені диким.
Ще раз дякую за коментар. Приємно було його отримувати і відповідати
31/10/2009 at 15:33 Permalink
ого))). ну спробую поступово.
1. проблема відсутності молоді в школах лише на половину матеріальна демотивація. інші 50% це таки система освіти та усталена система роботи в учбовому закладі (саме це було причиною мого звільнення з попередньої школи і небажання повертатись в освіту). а зараз ще й надзвичайно завищена відповідальність та безправність вчителя.
2. працюю добровільно, але не з великого щастя (вдома сидіти ще гірше). в тій школі яка є в нас зараз людина а) деградує б) втрачає здоров’я в) в крайньому випадку божеволіє.
3. повірте 80-85% учнів абсолютно все вважають маячнею та бачать у вивченні цього лише перешкоду до розваг. та ж кількість є безграмотною (навіть в усному мовленні).
4. і такому ставленні винні батьки і першу чергу. вчитель в останню. у вчитель має вчити, а не виховувати. виховну функцію приписав СРСР. а її не має бути. виховна хіба лишилась на класних керівниках.
31/10/2009 at 15:33 Permalink
5. нормальний вчитель поважає учнів. я зі своїми на Ви, хоча це їх і дивує. я їх привчила, що це ознака моєї поваги, так само вони мають поважати мене.
6. на налагодження контакту мені потрібен максимум місяць (залежить від ситуації). але якщо дитина безнадійна, і батьки самі питають мене що з ним зробити? вибачайте.
7. довелось працювати в двох різних школах в районах одних з найгірших в місті — діти розбещені та безконтрольні. а батьки ще й психовані. яка може бути повага, якщо дитина просто може набрехати мамі про казкові речі, за які всю адміністрацію потім затягають по різним “органам“, мовчу вже про вчителя. а дитина мобі нахабно бреше в очі ще й при цьому сидить розваливши ноги в торони, жує гумку та слухає плеєр.
про яку виховну фунуцію можна говорити, якщо навіть до директора не можна відвести без батьків. і якщо вчитель не має жодних важелів впливу окрім викликати батьків (розмова з якими ніц не змінює) …аргументи про повальну владу в дописі мене просто шокують.
31/10/2009 at 15:40 Permalink
8. щодо предметів. звичайно багато що залежить від викладання. але від особистого ставлення теж. історія — ну вибачте. сама мала всі роки її вивчення в школі проблеми з причини особливості викладачки. але любила. мова — ну не знаю. якщо дитина не знає різницю між підметом та присудком. а навчити іноземної мови, якщо дитина не розуміє де іменник, а де дієслово взагалі не реально. в мене був шок, коли 6-класники цього не знали. математика — ну я її з малечку любила, то навіть вчителька (ще й класна керівничка), яка собі вирішила, що я її не знаю не відбила бажання, і тіки робила великі очі, коли я в старших класах в іншої отримувала одні відмінно. тому одна справа оцінки, а інша результат, себто наявність знань.
п.с. мені ніколи не допомагали батьки. їм було достатньо мене виховати ще ДО школи.
09/11/2009 at 16:05 Permalink
Вибачте, що звертаємось до Вас через форму коментування…
В Уанеті появився новий цікавий ресурс за допомогою якого можна ефективно шукати інформацію
та рекламувати свій ресурс, сайт або блог.
Топ 4 активних користувачів отримають можливість
БЕСПЛАТНО РОЗМІСТИТИ РЕКЛАМУ свого ресурсу на період 1 тижня кожен
Будемо вдячні Вам за підтримку цього проекту!
Розпочато тестування, запрошуємо Вас прийняти в ньому участь.
http://www.Vidpovidi.com
17/11/2009 at 20:12 Permalink
А мені батьки допомагали з поясненням матеріалу десь до 5-го класу, потім щось у них бажання не було. Зате мама залюбки за мене вишивала на трудове навчання,а тато розмальовував контурні карти (дурне заняття,в мене не було на таке часу,я навчалась у музичній). Батьки в мене на рахунок навчання були дуже ліберальні. Допомога яку вони могли дати завжди чекала на мене. Історію аж у 10-му класі почав викладати просто класний дядько і ось результат: на випускних іспитах здала найкраще. Від цих уроків я була в захваті. Він просив шумних учнів іти геть з уроку і не заважати йому і обіцяв не ставити н/б,але просто з поваги до нього як дійсно хорошого вчителя і мужика ніхто не йшов. Всі потрохи затикались. Це найкращий спогад пов"язаний з історією, яку він пояснював на пальцях і на прикладі звичайних людських стосунків. Ше була класна біологічка. Пояснювала безподобно,але баба була трохи противна і поставила мені три, але я всерівно пішла би вчити біологію зараз до неї
17/11/2009 at 20:13 Permalink
На даний час сама практикую викладання. Починаю розуміти викладачів :) Важко викладати людям які живуть стереотипами типу "ти мене маєш навчити" . Маю тільки вмерти, більше нікому і нічого не маю. І діалог на кшталт "-Що Ви робите?,-Не знаю. – А шо хотіли зробити?- ну та Ви нам скажіть шо робити, ми зробимо" мене просто повергають у шок. Це ж не мавпочки яких треба натренувати. Зараз дякую небесам у мене група просто нулячих але здібних студентів,які сприймають на льоту. Реально коли вже бачу що їм від теорії стає нудно починаю щось імпровізувати, якісь жартики жартувати, гратися з ними в ігри (всім за 30 і більше, а мені 23) вони оживають на очах. Я не знаю методів викладання, в мене проблеми з нормальним висловлюванням думок,але практику я знаю і батьки наділили почуттям гумору на цьому і виїжджаю. *НЕ знаю наскільки з мене хороший вчитель, але і хорошим учнем бути теж неабиякий дар*