Нещодавно мій товариш Роман в процесі відстороненої електронної розмови після інформації про те, що кожну секунду без видимих наслідків через тіло людини проходить 10 в 14 ступені нейтрино, випущених сонцем, задав цілком слушне питання: чи можна сірником затулити зірку?
Він пояснив: ну, тобто вночі, одне око заплющив, іншим дивишся на зірку, тримаєш сірника між нею та оком на будь-якій відстані – вийде затулити чи ні?
Я, чекаючи на підступ, прикинув, і все ж відповів ствердно, що можна, а враховуючи сліпу пляму, то і сірника не потрібно.
Звичайно ж я не вгадав. Розмір зіниці вночі більший за діаметр сірника, а світло від зірки падає паралельними проміннями, відповідно потрапляє на зіницю, і якщо навіть прикрити її частину, то зірка все одно буде «просвічуватися». А щоб добити мене добрий Рома сказав: «а сліпа пляма – це взагалі фікція, фактично це ділянка ока, позбавлена рецепторів, але то не заважає частинам усієї картини потрапляти на ділянки, де рецепторів вдосталь.»
Тут вже була моя черга сперечатися, бо в дитинстві я теж читав книжку «Занимательная физика» і яскраво з неї пам’ятав, що в середньовіччі жив король, який дуже полюбляв споглядати власних підданих без голови. Але робив він це не як інші європейські монархи, а у дуже збочений спосіб. Звали його Людовік XIV або король-сонце для друзів, керував він Францією і Наваррою 72 роки, що становило своєрідний рекорд Європи.
При дворі Людовіка мешкав такий собі дядько Едм Маріотт. Одного дня той на 17 років пізніше за Роберта Бойля відкрив залежність між пружністю ідеального газу та його об’ємом, чим увічнив власне ім’я на сторінках шкільних підручників з фізики. Так от, у 1668 році Маріотт несподівано відкрив, що у кожної здорової людини (навіть у королів) на рогівці ока присутня ділянка зовсім не чутлива до світла. В цій ділянці зоровий нерв виходить на поверхню, вона позбавлена фоторецепторів і в узьких колах спеціалістів зветься сліпою плямою. Саме сліпу пляму і експлуатував французький король для своїх забавок. Маріотт розміщував двох глядачів один напроти іншого, просив заплющити ліве око, а правим роздивлятися точку збоку, тоді кожному здавалося, що його колезі бракує голови.
Усі, хто не вірить в подібну магію, можуть переконатися на власному досвіді.
Заплющуємо праве око, лівим споглядаємо правий хрестик у колі на малюнку. Не відриваючи погляд з правого хрестика одночасно спостерігаємо за лівим (не переводячи на нього погляд). В визначений момент хрестик зникне.
Розмір сліпої плями досить істотний – на відстані двох метрів з поля зору може зникнути навіть обличчя людини. Однак через симетричне положення сліпих плям, зображення предмета, що потрапляє на сліпу пляму в одному оці в іншому проектується на нормальну ділянку. Окрім того тут спрацьовує дивовижна властивість мозку – він завжди сам собі на умі.
Ні для кого не секрет (якщо раптом секрет, то вибачайте), що зображення у мозок потрапляє до гори дригом (у перегорнутому вигляді). Мозок це діло оброблює і ставить все на свої місця. Експерименти показали, що людина, котрій силоміць надягнути окуляри з двоопуклою лінзою (такі, що усе перевертають), вже на третю добу починає нормально бачити (тобто низ в низу). А тут якась плямка. Якщо споглядати на світ лише одним оком, відсутня частина зображення буде додумуватися.
І тут між мною і Ромою виникла принципова суперечка, що вважати додумуванням і чи може зникнути голова насправді. Аргумент Роми – людина швидше за все уявить голову когось близького, ніж буде думати, що там безголовий, до того ж така ситуація менш стресова. Моя пропозиція – не копирсатися у вигаданій теорії, а випробувати усе самим. Після малюнку з двома хрестиками, що наведений вище мій опонент висловився: «Блін, воно заповнюється нічим, чимось сірим, неясним. Ніби не зображення зникає, а шмат простору». Ось така фантастика. Щоб довести, що сіра пляма насправді не завжди сіра, я запропонував радикально змінити тло малюнку на червоне. 5 секунд копирсання у професійному редакторі зображень paint – і маємо новий піддослідний малюнок. Дивимося – сіре перетворюється у червоне.
Під кінець ускладнюємо зображення, навантажуємо його патріотичним змістом, спостерігаємо за результатом, радіємо, що герб зникає.
Отже, не вір очам своїм, бо вони тебе дурять.
16/09/2009 at 19:57 Permalink
Фантастика! Я з різних причин не читала "Занимательную физику" в дитинстві, мені і так задачник Римкевича снився щоночі (другим нічним кошмаром дитинства була збірка задач Сканаві, але це вже з паралельних світів), і ось тепер дізналась чимало цікавого ;)
Про різнокольорові плями, наприклад )
17/09/2009 at 07:26 Permalink
У мій час Римкєвіч був зелений (старий) і жовтий (новий). Чомусь в них ніколи не збігалися номери задач і через це ставало ще веселіше.
А на обкладинці Сканаві завжди тішив напис "для поступающих во Втузы", тебе одразу попереджали куди піде життя, якщо не припиниш.
Однак я чогось задачники полюбляв більше ніж підручники – нічого зайвого, сідай і розв'язуй, не знаєш як – твої проблеми. Читати довгі нецікаві параграфи фізичної науки з відстороненими незрозумілими прикладами взагалі жодного бажання не виникало.
17/09/2009 at 08:10 Permalink
я теж в дитинстві цю книжку читав,
і навздогін цитата з Луркмоара "сведений, почёрпнутых в книгах Перельмана, зачастую бывает достаточно, чтобы в пух и прах разнести какую-нибудь околонаучную хуйню, которую отстаивает твой оппонент в споре"
17/09/2009 at 13:53 Permalink
Із зникання плями експеримент вже робив давно. Та про фізичну суть дізнався тільки тепер. Цікаво…
17/09/2009 at 13:55 Permalink
:) Римкевича два було і у "мої часи" і завжди точно зазначалось, що це "по зеленому ". Він чи то більш звичним був, чи і правда кращим. Думаю, зізнанням століття не стане, що мені не подобались ані 5 рівнів Сканаві, ані Римкевич, тому я із задоволенням і лишила їх тільки для обговорення у блогах, попри всі академічні успіхи і перспективи ;)
20/09/2009 at 10:35 Permalink
прикольно. просто так і не натрапила б на таку інформацію))
дякую за розминку для очей)))
20/09/2009 at 16:48 Permalink
Завжди радий розім'яти чужі очі.
Подумаю, може про різні обмани зору напишу більш детально. Бо в них криється величезна практична цінність. Наприклад, які яйця краще купувати – темні чи білі і т.п.
20/09/2009 at 16:52 Permalink
було б непогано
03/10/2009 at 07:04 Permalink
гарно написано, цікаво було покращити свої знання щодо сліпих плям, дяк :)
11/10/2009 at 14:36 Permalink
цікавий пост. Якщо з малиновим тлом мені все давно було ясно, то такого ж ефекту з прапором я не сподівався.
12/10/2009 at 14:19 Permalink
У мене в процесі виникло два взаємозаперечних питання:
а) скільки часу треба дивитися на зображення, щоб дочекатися ефекту і що робити, коли від цього дико болять очі?
б) кою мірою треба бути "нездоровим", щоб не мати сліпих плям абощо?
Бо результату не дочекалася.
П.С. Не так вже й давно бачила в неті розкішну добірку (книжку) про оптичні обмани – треба пошукати, де саме.
12/10/2009 at 17:23 Permalink
Я тут жахливу картину собі уявив, як людина третю годину поспіль втупилася в екран з одним заплющеним оком і в неї вже рябить в голові і від того йде дим з вух.
Насправді, довго дивитися не треба. Обличчя варто тримати горизонтально і потроху наближати чи віддаляти від монітора, доки не буде спостерігатися ефект.
Для перших двох зображень заплющується праве око, ліве дивиться на хрестик у колі, хрестик без кола має зникнути.
Для зображення з гербом, відповідно треба змінити очі (заплющити ліве, дивитися правим на хрестик), тоді герб має зникнути (може не цілком, знову ж все залежить від відстані до зображення)
Якщо з сліпої плями у вас немає, то це потягне на Нобеля :)
21/12/2010 at 22:15 Permalink
було б непогано