Отож, я там був і повернувся. Повернувся не лише тому, що скінчився строк дії шенгенської візи і мені ледве вдалося випхатися з Польщі за п’ять хвилин до опівночі, тієї казкової півночі, після якої люди стають нелегалами. Через піший перехід Медика-Шегиня.
Повертатися справді хотілося, а ще дуже хотілося лишитися. Бо вони трохи інші, бо три тижні замало, щоб стати їхнім та все достеменно зрозуміти, але достатньо, щоб потім, зіштовхнувшись з якоюсь тітонькою на львівському вокзалі, автоматично казати «Przepraszam», а не «вибачте» чи «перепрошую».
Та Європа трошки чистіша. Не краща, просто там на вдивовижу чисті вулички, особливо в маленьких містечках. І це дивно, бо смітників бракує. А коли трапляються, то окремо для скла, пластику або паперу. Стовбичать собі, як три величезних різнобарвних яйця, до половини вкопаних в землю. Причому скло теж ділиться на кольорове та прозоре. Мабуть, вони роблять вітражі у своїх католицьких костьолах з того вторинного скла. Але підкажіть мені, люди добрі, куди викинути звичайний недогризок від яблука?..
Яблука там теж не наші. Принаймні ті, що я куштував, прогулюючись вуличками та алейками Любліна (проспекти, поляки називають алеями). Забагато пінопластових та безвкусних яблук. Здається, їх ніхто не їсть з дерев, а дерева висаджені просто так.
А ще я чогось так і не допетрав, чому в країні молодого буржуїзму фрукти коштують дешевше, ніж в Україні. Персики за 4 злотих кілограм (близько 10 гривень), величезні такі персики. Ну і дволітрові пакети соку за 3.50 та парувки, вибачаюся за жаргон, сосиски по 10 злотих. А в тих сосисках трапляється м’ясо, справжнє живе, без ГМО та картону. Та й м’ясо дешевше.
Хоча, того, що їсти не варто, теж вистачає. Будь ласка, не купуйте місцеві вареники, а тим більше не беріться їх варити. Польські вареники придатні до вживання лише в смаженому вигляді, ну така специфіка. Згущене молоко в них ніяке, халви немає, хоч ми і бачили, однак піци величезні, а в багатьох кав’ярнях безкоштовно підливають кока-колу.
Для тих же, хто полюбляє екзотику місцевої кухні є флякі, журек та бігос, а ще барщ український, який готують усі охочі, навіть кофейні автомати. Останній на вигляд – це марганцівка розведена в теплій водичці. Краса в пластиковому стаканчику.
Ще з того, що я радив би виключно ворогам – це яблучно-м’ятний сік. Дуже дешевий і перші кілька ковтків навіть приємний на смак. Далі стійке відчуття зубної пасти… А викидати шкода.
Чи існує яка різниця між польськими та українськими супермаркетами? На перший погляд – жодної. Однак, скажу по секрету, вона є. В Європі перед входом в торговельні зали про жодні комірки для зберігання речей не чули. Там не бояться, що ви непомітно поцупите пачку жуйки чи пляшечку енергетика. І не тому, що не цуплять, а просто так.
А ще по неділлях та вночі майже нічого не працює. Знайти цілодобову крамницю де-небудь в центрі Варшави вважайте за щастя. Максимум вам світить кебабня з поваром турком або таджиком. Кебаб – найпопулярніший фастфуд в тих краях, хоча хот-доги теж трапляються.
Деяке здивування викликало те, що в Польщі немає жодних синтетичних слабоалкогольних напоїв для дівчаток. Маю на увазі різні шейки, тоніки та викрутки. Мені нібито все одно, не вживаю, але дівчата плачуться. Відповідно пляшечка подібного напою з України вважається не аби яким сувеніром. Натомість до вашої уваги усі можливі різновиди фруктового пива. Таким я теж не захоплююся, але скуштувати варто.
Загалом, з алкоголем ці поляки ведуть себе дуже дивно. Його не можна вживати на вулиці, бо штраф 100 злотих, проте в будь якому відкритому кафе вам запропонують келих пива, а в магазинах продають пиво з холодильників.
Позитивні моменти від такої заборони є. Нація не спивається, її діти щасливі і убезпечені. А от чи потрібно таке нам, я ще подумаю.
Якимсь дивовижним чином Польща вчить терплячості та дисципліні. Перехід в неналежному місці – 100 злотих, в належному, але на червоний колір світлофора 150 злотих. Мені доводилося чути про подібні штрафи в Україні, але я не бачив жодної людини, з якої їх би стягнули. Бо не прийнято, не ввічливо, немає сталої традиції.
Не сказав би, що культурний рівень польської молоді значно вищий за наш. Хоч вулиці і чистіші, однак стіни так само, як і в нас розписані, навіть місцями щільніше. Найпопулярніше слово, яке чуєш блукаючи вечірнім містом – це kurwa, рідше пом’якшено – kurda, що є ознакою культури.
Але бачили б ви, яке в тій Польщі небо! (Для тих, хто не бачив, ілюстрований матеріал додається). І під тим небом купа культурних заходів, концертів, показів кіно. Одним словом, розжерлися.
А ще вони там трохи наївні. В минулому році двадцятирічний юнак-екскурсовод в Щецинському музеї Холодної війни, тицяючи в бік підручників з громадянської оборони на польській мові, усміхаючись казав: «Уявіть собі, якихось 30 років тому, люди примусово мали вчити цю дурню, ніби подібне знання здатне було їх якось врятувати від ядерного вибуху». Мені таке зовсім не складно уявити, рік тому я здавав з того залік, за тими ж самими методичками.
Такий-собі шкільний твір вийшов про те, що я підмітив за три тижні перебування в Польщі. За цей час я відвик писати в блог та забув, що треба годувати рибок в акваріумі. Але вони ніби не ображаються і продовжують собі мовчки копошитися у водоростях.
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
