Хоча шаленство та ейфорія від перемоги українського клубу у фіналі Кубку УЄФА вже потроху минулася, але подив через поразку від Ворскли знову робить актуальною футбольну тему. Я подумав, що саме час згадати, що воно таке той ФК «Шахтар» і звідки він узявся.
Я б не вважав себе видатним та запеклим футбольним вболівальником, однак через тиждень після найважливішого матчу в усій клубній історії гріх ту історію не згадати.
Якщо б у 1936 році ви відважилися сказати, що за вісімдесят років у футбольній команді «Угольщики» гратимуть переважно бразильці, то комуністична партія влаштувала б проти вас акт інквізиції. І від того, що комуністичній ідеології не властиві релігійні цінності, цей акт жодним чином не був би гуманнішим.
Назва «Вугільники» протрималася два місяці, далі після доукомплектування складу, донецький футбольний клуб був допущений до першого чемпіонату СРСР 1936 року під гордим ім’ям «Стахановець». У чемпіонаті-1936 було 27 команд. Що відбувалося з футболом у країні робочих та колгоспниць до зазначеного року, для мене лишається загадкою. З 1922 по 1935 турніри проводилися почергово, то між містами (Харків-Ленінград, 1924), а то і одразу між радянськими республіками (РРФСР – Закавказзя, 1931). Окрім того, тоді вже окремо існували футбольні клуби, наприклад «Динамо»-Київ, заснований у 1927 році.
До війни «Стахановець» нічим особливим не відзначився, лише виборов право грати в групі найсильніших (груп було чотири відповідно до сили команд). У 1945 році з довоєнного складу залишилося лише троє гравців.
Олексія Стаханова перед тим, як він став засновником руху власного імені, звали Олекандром. Однак газета «ПРАВДА», поспішивши донести звістку про подвиг радянської людини, що за зміну виконала 14,5 норм, забула уточнити, як ту людину звали. Преса у СРСР не могла брехати за визначенням і Стаханову на наступний же день видали новий паспорт і ім’я. Щодо того, яка частка в тому подвигу належала безпосередньо Стаханову, а яка хлопцям, що напередодні заготовляли йому вугілля, я б теж подискутував, але як би там не було, у 1946 році футбольний клуб «Стахановець» став називатися «Шахтар».
Вам доводилося чути про Олександра Пономарьова?
Не того голосистого хлопчину, що першим представляв Україну на Євробаченні, а футболіста та тренера, який тренував «Шахтар» Сталіно з 1953 по 1956 рік?
Я теж про нього вперше почув, лишень коли почав це писати, а він був і було ще багато чого.
У 1961, 1962 та 1963 роках гірники виходили до фіналу кубку СРСР, двічі його вигравали.
Коли в Радянському Союзі показували усі 12 серій «17 миттєвостей весни», то загальна продуктивність робітників на виробництві різко збільшувалася.
Що ж тут казати про суттєве значення футбольних перемог для індустріального Донбасу, це не лише престиж чи гордість – це фактор виробництва.
Ну хоч про Віталія Старухіна доводилося чути? Кращий гравець «Шахтаря» всіх часів і народів, кращий футболіст СРСР 1979 року. Розпочинав воротарем, грав в Одесі та Полтаві, грав непогано його помітили і вкрали. У Радянському Союзі футболістами не торгували, про трансфери не чули, тому «Шахтар» змушений був піти на крайні міри. Попри заборону Федерації футболу, Старухін почав виступати за дубль «Шахтаря» під прізвищем Черних.
За протоколами у Москві доволі швидко помітили «забивного» форварда і викликали того на збори молодіжної збірної. Щоб не підставлятися, футболіст Черних вирішив захворіти, а на наступні матчі почав виходити під різними прізвищами. Лише в 1973 році Старухін офіційно потрапив до складу помаранчево-чорних, де і грав до 81-го року.
Мій тато часто згадує похід на один з футбольних матчів того періоду за участю «Шахтаря». Особливо його тішив мужик, який сидів поруч та коли Старухін опинявся з м’ячем біля воріт на всю горлянку кричав: «Віталя, бей головой!». Старухін свого часу був дуже результативним «голованем».
А далі «Шахтар» здобував срібні нагороди чемпіонату СРСР (1975, 1979), кубок 1980 та 1983-го, потім прийшла незалежність та Ренат Ахметов.
Сьогодні це вже трохи не мій «Шахтар», і я б радо обміняв сьогоднішній на той, що грав у відбірному турнірі Ліги Чемпіонів сезону 2000/01, до його складу входили Андрій Воробей та Геннадій Зубов, Юрій Вірт стояв на воротах, а Віктор Прокопенко був тренером. Той «Шахтар» на 30-ій хвилині матчу вигравав в гостях у лондонського Арсеналу 0:2,.. щоб потім програти 3:2.
Я ж кажу, що сьогодні, я вже не той вболівальник :)
А кубок УЄФА – штука класна і корисна, тому хай залишається, хоча його 15-ти кілограмове матеріальне втілення зі срібла і не є герметичним, тобто шампанським з нього не нап’єшся.
Футбол, виявляється, не така вже й проста річ.
01/06/2009 at 21:48 Permalink
Шахтар дійсно потужна команда. Я не є його запеклим вболівальником, але після гри, яку показали “Гірники” у єврокубках трохи захопився цією командою. Все ж таки ШАХТАР ЧЕМПІОН:)
04/06/2009 at 19:30 Permalink
Йшов сьогодні містом, а там досі висить прикріплена до вхідної двері листівка з Днем перемоги (9 травня).
Може Шахтар в фінальному матчі відтворив перемогу над німецько-фашистськими загарбниками 1945.
Але до чого тут тоді бразильці?
10/03/2010 at 16:31 Permalink
Нинішній Шахтар мене чомусь дуже дратує, гадаю за того що українців в команді дуже мало, а от бразильців тьма. От коли був тренером Прокопенко тоді я і вболівав за нього, а тепер цей нитик Луческу портить все відношення до команди. Просто треба грати і вигравати, а не знаходити причини.