Все нове – давно забуте старе. Але не все старе здатне переродитися.
З рік тому, переглядаючи один з документальних фільмів Дзигі Вертова про Леніна, індустріалізацію і інші екзотичні речі, перед моїми карими очима промайнув доволі несподіваний лозунг, виконаний в чорно-білій гаммі, зрештою, як і уся хроніка. Лозунг:
ДАЁШЬ СМЫЧКУ!
Я жодного разу не чув про “Смичку”, навіть гірко на душі стало. Розревівся, побився голівонькою об стіну, витер сльози і пішов в батьків питатися мудрості.
А вони знали. Знали, бо в прагненні до високої радянської освіти просиджували безсонні ночі над томами Марксизму-Ленінізму, задля єдиної мети – бути висококваліфікованими спеціалістами в країні мого дитинства.
Смичка села і міста згадувалася в кількох працях Леніна, зокрема статті “О кооперации” (див. 33 том збірки його робіт). Нащо вам це знати, обуритися ви. А нащо воно було потрібно їм?
Сьогодні з витончених імен радянського походження пам’ятають хіба що Даздраперму та Октябрину. А Даздрасмигду (Да здравствует смычка города и деревни) невиправдано забули.
Як не прикро, але про сьогодні, завтра забудуть теж, як забули трикутні пакети з під молока, казку “Голубой щенок” та номінали купоно-карбованців . Ніхто не знатиме, що таке Тєлєпузіки, курячий грип та вібромасожер.
Лише масова культура здатна затримати окремі речі. Хто б зараз пам’ятав про Василя Івановича Чапаєва, Анну Кареніну, поручика Ржевського чи діда Мазая? Вони – це архітипи, не ставши архітипом неможливо потрапити до анекдоту, усі інші страждають від нападів астми на запилених бібліотечних полицях.
Але чи згадаєте без підказок, хто автор твору “Дедушка Мазай и зайцы”? Отож… Про п’єсу Олександра Гладкого “Давним-давно” навіть не питатиму.
Папужий рід ара та велетенська ропуха ага, яка в природі має більше кілограма власної ваги, уриваються в людську свідомість з пожовклих сторінок сканвордів, роздрукованих на низькоякісному папері.
В Радянському Союзі був відсутній не лише секс, там не існувало карієсу і целюліту. В цьому випадку державне регулювання інформації – кращий засіб захисту від буржуйських хвороб.
Люди звикли, що воднева бомба – це великий бух, а тротилова – теж бух, але трохи менший. І цього вистачає, щоб жити і боятися. На сході боятися Бандери, бо страшно, на заході Леніна чи кого там ще, з борідкою та волохатими ногами. Це не якийсь об’єктивний страх, це дитячий ляк перед Бабаєм. Що ви знаєте з біографії Бабая? Бабай – з тюркської ‘дідусь’, бабайка – ‘бабуся’. Тюркські діти – найхолоднокровніші діти в світі, вони не бояться Бабая.
Та й світ цей побудований більше на плітках, ніж на фактах. “Така людська природа” – хотів би я тут сказати, але тим самим поширив би ще одну ніким не підтверджену плітку.
Якщо ви й досі вирите, що наявність кактуса на робочому місці здатна знизити рівень шкідливого випромінування від монітору, то правильно робите. Ефект плацебо ще ніхто не відміняв.
16/05/2009 at 08:28 Permalink
цікаво написав =) але казку “голубой щенок” не займай: вона вічна, бухаха! я думаю, сьогодні це був би хіт ютюбів, якби отримав трошки уваги =)
http://www.youtube.com/watch?v=NADNRflBl3w
16/05/2009 at 08:36 Permalink
угу, клёвый псто, мне понравился очень, правда :) и за смычку отдельный зачот :) слушай, а вы там с Яриком и моей мамой не договорились насчёт кина? (ну ясно что не договорились). А могли бы. Там как раз стоило бы начать с Давида Кауфмана-Вертова и Ханжонкова.
16/05/2009 at 16:20 Permalink
Я в Яріка питав, він сказав, що це доцільно організовувати вже після твого приїзду. Але на його місті я б поспішив, бо щось артхаус в Донецьку оживився. Мало того, що в Мерелін на вихідних його крутять, так ще й у Зірочці відкрили Артхаус-кінозал на 20 персон. Жодного нормального фільму там й досі не показали, але все ж.
16/05/2009 at 16:25 Permalink
Згоден, це просто вічний мультик. Я, наприклад, мав в дитинстві вінілову платівку з аудіоверсією. І досі часто ввижається, як блакитненьке цуценятко питає світ:
"Ах, зачем я голубой?"
17/05/2009 at 06:26 Permalink
наскільки пам'ятаю "смичка" це щось пов'язано чито з рельсами, чи то з тонелями.
17/05/2009 at 14:27 Permalink
Словник каже, що це місце, де щось змикається (сюди і рейки можна приплести). В розмовній мові це також "союз", "єдність дій".
18/05/2009 at 06:55 Permalink
Смичка, щось таке пригадую з курсу Історія СРСР. За змістом досить-таки непогана річ, я би сказала "явище окультурювання селян і взаємовигідного обміну". Принаймні усвідомлювали, хто, кому і що винен, і за що має дякувати.
18/05/2009 at 07:46 Permalink
Досить цікавий пост. Відразу згадав про всілякі методи глобального управління та про різні не потрібні речі, що нам впарють кажучи "Ви без них жити не зможите". Так, що довіряйте лівій частині головного мозку, ретельно обдумуючи все :)