В невеликий проміжок між двома тривалими відрізками народного відпочинку, що звуться травневими святами, я вирішив згадати природу, український побут, музеї та місця для різного роду пиятики культурного відпочинку.
Всідайтеся зручніше та слухайте оповідь про музеї народної архітектури та побуту. Перший музей просто неба був знайдений у Скандинавії наприкінці XIX сторіччя. На території милої мені України вони виявляється теж є і не один. Про ті, до яких мене занесли ноги та блискучі колеса потягів я і розкажу.
Почну з попси. В нашому випадку – це Державний музей народної архітектури та побуту України поблизу селища Пирогів (Пирогово), Голосіївський район столиці.
Менше тижня тому я там вправлявся в майстерності плетіння віночків з кульбабок, тому оперуватиму свіжою пам’яттю.
Дістатися до музею можна 172 маршруткою від станції метро «Либідська» або, здається, 11 тролейбусом до кінцевої, а звідти ще з кілометр своїм ходом понад полем.
Основною перевагою, як і недоліком, музею є те, що до нього досить просто доїхати, тому він одразу потрапляє у список основних туристичних маршрутів Києва, особливо якщо центр міста-героя вже мозолить очі.
Через це, якщо душа прагне спокою, на свята в Пирогів краще не соватися. Там у великій кількості трапляються люди, етнічно зодягнуті, вміру п’яні та веселі. А ще ярмарок, концерти і т.д.
На території музею вас завжди радо зустрінуть вітряки, церкви, хати та інші важливі елементи народного побуту XVI—XX. Все справжнє, не до всього радять підходити, бо може боляче впасти по голові.
133 з половиною гектари території музею поділені відповідно до історико-географічних регіонів України: Слобожанщина, Полісся , Поділля, Карпати і т.д.
Усі хати завалені одягом, меблями, посудом та музичним гамузом. На всю цю розкіш можна повитріщатися ззовні і зсередини, якщо вона у даний час не знаходиться на реконструкції. Такого, щоб нічого не реставрувалося, на моїй пам’яті ще не було. Схоже, це якось пов’язано з використанням коштів, коли все ціле, то грошей на подальші роботи не виділяють.
Кому мало природи - завжди відкриті заклади, де можна випити та згризти етнографічного шашличка. Мимоволі згадується герой монологу Жванецького «В греческом зале».
Але все ж першим в Україні, хоча менш відомим та шанованим, є музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Дістатися до нього з центру Києва займає не набагато більше часу, ніж до музею в Пирогові, однак відвідуваність цього центру туристичного щастя значно менша. Розташований він за 80 км від Києва на околицях Переяслава-Хмельницького.
Якщо для вас це не відстань, то від станції метро Чернігівська регулярно і часто ходять маршрутки. Взимку вартість пересування складала 12 гривень, тривалість подорожі трохи більше години. Влітку не був, не знаю. Далі вам знадобиться карта міста Переяслав-Хмельницький (можете безкоштовно завантажити її тут).
Адреса музею м. Переяслав-Хмельницький, вул. Літописна, 2. Підступ вулиці Літописної полягає в тому, що вона місцями ще називається вулицею Кана. Причому мешканці самої вулиці дотепер ще не визначилися з назвою остаточно. Починається вона одразу за пам’ятником Леніна і прямує через пусті поля, глухі ліси та повноводні ріки аж до самого музею.
Тутешній музей схожий на Пирогівський, однак менший за площею в чотири рази, тому хатки, церкви і павільйони розміщені більш щільно. З ними територію ділять ще 13 тематичних музеїв на будь-який смак від музею хліба до музею космоса.
Асорті з експонатів ще те: реконструкції козацької залоги і поховальні скрині IV тисячоліття до н.е, фрагмент стоянки пізнього палеоліту і хата, в якій Вєрка Сердючка знімалася для новорічного мюзиклу, садиба киянина Х століття і козацьке кладовище зібране з захоронень, затоплених в результаті утворення Канівського водосховища. Все варте уваги, але взимку там трошки холодно.
І останнім на сьогодні йтиме «Шевченківський Гай». Підіймаємося від Личаківського цвинтаря вгору і маємо ще один музей народної архітектури і побуту. Так, це Львів, любі мої, 20 хвилин від центру. Тим не менш, краще заздалегідь ознайомитися з картою місцевості і від курсу не відхилятися, бо днями чув історію, як група туристів дорогою до Чернечої гори та ландшафтного парку «Знесіння», на території якого розташовано цей етно-музей, хитрими маневрами вибріла до музею пива на іншому кінці міста.
З усіх перелічених, львівський музей мені подобається найбільше (маю на увазі Гай, а не пиво). Мабуть через густу рослинність і круті схили, а ще дуже приязне ставлення робітників музею до відвідувачів.
Територія музею поділена на тематичні секції: Бойківщина, Гуцульщина, Буковина, Лемківщина, Поділля і Львівщина.
Окрім туристів тут кучкуються весільні церемонії, засліплені спалахами фотоапаратів і бризками шампанського. Молодятам вхід безкоштовний, усім іншим за тарифом.
В процесі написання всього цього діла, я з’ясував, що в селі Прелесне Донецької області теж має місце музейчик архітектури, побуту і дитячої творчості. Ось від кого вже, а від рідного краю такого не очікував. Якось зганяю в село Прелесне і напишу, що там і до чого.
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
