Я не спав сьогодні цілу ніч. Мені муляли короткометражки. То таке кіно. Але незвичайне, а коротке. З термінологією ніби розібралися, тепер по суті. Що таке «Довга ніч короткого метражу» і що змушує людей замість зручного м’якенького ліжка скрючуватися у кріслі кінотеатру поряд з такими ж скрюченими, і відвернувшись від мерехтливого екрану, тихо сопіти? Я не маю відповіді на це питання. Можливо відчуття єдності…
Мабуть саме це відчуття навесні об’єднує усю більш-менш (часом значно менш) культурну молодь Донецька під дахом кінотеатру «Зірочка» за нічним переглядом французького короткого метру. За умови, якщо вчасно узяти квитки. Це майже футбол рівня Ліги Чемпіонів. Квитки зникають в перші кілька годин від початку продажу. Велика шана організаторам, що спромоглися останні два роки проводити показ двічі: в ніч з п’ятниці на суботу та з суботи на неділю. Коли я брав квитки тиждень тому, в залі лишалося 5 вільних місць на другий день показу.
Що ж воно таке за диво? Це середній вік 20 років, це запашна французька випічка, що надається повністю безоплатно мережею одного з супермаркетів, це кіно крізь сон, це черги за безкоштовною кавою, це пиво у змерзлих руках, це фільми, яким аплодують. Збіговисько яскравих людей з половиною яких ти знайомий, а інша нічим не відрізняється від знайомої тобі. Потискання рук, поцілунки, посмішки, обійми.
Я був там вчетверте. Здається вчетверте, я почав плутатися у кількості пальців однієї руки. Якщо через рік моє місцеперебування не зміниться, піду ще, бо це клята наркота . Цей рік був не найкращим, найкращим був перший. Може я старію і вже не так пре. Днями знову помітив в себе сиву волосину. Вона якась блукаюча, бо час від часу помічаю її в різних частинах голови.
Я навіть цього разу на жодному фільмі не заснув. Може це досвід? Система наступна: фільми показують у чотири частини, між ними перерви по 15 хвилин, загальна тривалість дійства шість годин, з одинадцятої ночі по п’яту ранку. Ці правила існують споконвіку, не ми їх встановлювали і не нам їх змінювати.
Перша частина проходить активно і бадьоро, саме після неї найбільша кількість охочих вириваються з залу з наміром поживитися опівнічною випічкою. Раніше я зі скептичним жахом спостерігав за людьми, що нагрібають повні тарілки різних тістечок та круасанчиків, після чого роздирають ті на шматки, жеруть і жують. В минулому році я став одним з їх числа. Досі пам’ятаю райський смак торішніх ватрушок.
Але мабуть варто згадати не безкоштовні додатки, що йдуть з квитком за 12 гривень, а безпосередньо самі фільми. Вони різні, в окремих сюжет стає зрозумілим вже після першої третини, в інших сюжету немає. Маленькі комедії, драми, мультиплікації. Цього року було показано 26 робіт. Але ж я кажу, що цей рік не був найкращім. Приблизно десять з них я вже бачив до того. Це звичне явище, якщо ви не вперше.
Нижче у віконечку одна з показаних цього року робіт. Називається «Кухня», перекладу не потребує.
Переклад – тема окрема. Його незмінно реалізують двоє дівчат з французького культурного центру. В живу з папірця. І хоч нарікання на якість подібного перекладу трапляються, проте дівчата заслуговують найвищої поваги, бо за всі роки моїх відвідин фестивалю вони жодного разу не поснули, навіть в моменти коли спав весь зал. Ви не вірите в подібне? Вже після другої частини значний відсоток глядачів викликають таксі і їдуть додому. Ті, хто вірять у власні сили залишаються і тут починається найцікавіше. Позаторік я з приятелем, щоб не почати куняти разом з переважною більшістю кіноаудиторії, зайнялися пошуками нетрадиційних засобів боротьби зі сном. Найбільш захопливий – це споглядання за тим, як хтось інший принципово чинить супротив бажанню заснути, скляними напіврозплющеними очима дивиться в екран, в окремі гучні моменти трохи підіймає повіки, щоб потім знову повернутися до зручного стану. А ще доволі весело аплодувати наприкінці кожного фільму і усіх будити. Не зорієнтувавшись, люди спросоння теж починали аплодувати. Трохи жорстоко, але не заснеш.
Ось короткометражка попередніх років, що дуже добре справилася з побудкою залу. Називається «Balibalo». Перекладу не маю. Четверо чоловіків поспішають на вечірку де буде випивка та дівчата. Усі телефонні розмови – запевнення, що вони вже скоро будуть. Нервовим та особам, що симпатизують скаутам перегляд не рекомендований.
В більшості міст України цьогорічний показ довгої ночі ще не пройшов, тому, якщо маєте вільну нічку, можете присвятити її кіно.
Ледве не забув. Ще сьогодні День космонавтики. Моя мама якось розповідала, що коли Гагарін полетів у космос, то мужик з їхнього совгоспу видерся на дах власної хати і, махаючи червоним радянським прапором, кричав «Человек в космосе!». Це важливо пам’ятати. Всіх зі святом! :)
13/04/2009 at 17:10 Permalink
Цікаво, ніколи не чув про таке(про ніч)
З радістю зходив би.
13/04/2009 at 18:14 Permalink
Для тих кому цікаво, ось список міст з датами та кінотеатрами, в яких "Довга ніч" цього року ще відбудеться:
ХАРКІВ (17, 18 квітня, Кінопалац)
ДНІПРОПЕТРОВСЬК (21, 22 квітня, Кіностанція)
КИЇВ (24, 25, 26 квітня, Україна)
РІВНЕ (29 квітня, Україна)
ЛЬВІВ (30 квітня, 1 травня, Кінопалац)
23/04/2009 at 16:39 Permalink
о, я саме завтра веду туди подругу) мрію про це вже півтора місяці, і от – нарешті.
але сьгодні біса я висплюсь. тому запаслася сірниками, вставляти у очі. бо не спатиму. з почуття протиріччя)
23/04/2009 at 16:48 Permalink
Хі-хік! Ну пересидіти одну ніч не так вже й важко. Тим більше в цьому році фільмів на кшталт "Барабанщика Балеро", під які класно засинається, на фестивалі не представлені. Приємного перегляду :)
14/05/2009 at 22:38 Permalink
намагаюсь кожного року потрапити)але останні два не виходило. того року була у москві, а цього – у львові
15/05/2009 at 06:18 Permalink
На переьування у Львові я б теж проміняв якісь там короткометражки :)
15/05/2009 at 06:18 Permalink
На перебування у Львові я б теж проміняв якісь там короткометражки :)