У світлі позавчорашніх проводів Meesix до Польщі вирішив я зачепити алкогольну тематику. Хоч Meesix поїхав лишень сьогодні, але на актуальність обраної теми цей факт жодним чином не впливає.
Мій тато не є великим фанатом Наутілуса Помпіліуса (він більше Висоцьким спеціалізується), проте цитату з однієї їх пісеньки вживає доволі часто:
Ален Делон, Ален Делон не пьет одеколон.
Ален Делон, Ален Делон пьет двойной бурбон.
Ален Делон говорит по французски.
Пісня не така вже кумедна, як воно може здатися на перший погляд. Це характерна риса раннього Нау – приспіви для публіки, куплети – для тих, хто прислухається. Так от, пісня «Взгляд с экрана» окрім основної лінії про дівчину-підлітка, що народилася у світлій країні волоцюг, пройнята ще важким духом алкогольного перегару. Тут не лише потрійний або який інший одеколон (я ніколи не дегустував їх смакові якості, знаю лише, що шматок ватки в ньому змочений дуже класно горить), а і наприклад, рядок «Отец, приходя, не находит дверей», що до дверей має доволі непрямий стосунок.
Але розповідати я зібрався не про алкоголізм, а про асортимент продукції, завдяки якій нескладно було його в собі виховати.
З чим мені довелося зіткнутися з самого раннього дитинства – так це з культом алкоголю на теренах Радянського Союзу. І хоч зіткнення було не безпосереднє, бо вік не дозволяв, а тому не фатальне, і встояти я зміг, але вплив його спиртового єства моя молода особистість відчути встигла.
В Радянському Союзі майже не було реклами, проте існувало кіно і прихована пропаганда. Ви гадаєте «Храните деньги в сберегательных кассах» та «Кто возьмёт билетов пачку» це все на що була здатна кіноіндустрія?
Для прикладу наведу невеличкий перелік фільмів Леоніда Гайдая:
Самогонщики
Операция «Ы» и другие приключения Шурика
Кавказская пленница, или Новые приключения Шурика
Бриллиантовая рука
Иван Васильевич меняет профессию
Ви бачили, щоб хоча б одному з цих фільмів не пили? Так, можливо місцями пиятика висміювалася, однак розпивання на очах всього чесного трудящого люду пива зі словами «Жить – хорошо, а хорошо жить – еще лучше!» розцінювати як заклик до здорового способу життя я не наважуюся. Що я тут мелю? Я ж не проти пива, а навіть дуже за.
Отож, сортів пива в майбутній країні світлого майбутнього було вісім: 4 світлих та 4 темних. Схоже, що цифра була узята випадково і, якби до ювілею чергового генсеку потрібно було випусти новий сорт пива, то за цим діло б не забарилося. Це якщо вірити одному з джерел.
Коли починаєш таке фундаментальне дослідження, яке я затіявся сьогодні, то натрапляєш на купу суперечностей у різних джерелах. Щодо кількості сортів, то тут одна з них. Стаття Вікіпедії згадує наступні розповсюджені сорти світлого пива: Жигулівське, Московське, Ленінградське, Слов’янське, Ячмінний колос та Рижське, темного — Останкінське, Українське, Оксамитове, Мартовське, Портер.
Найпопулярнішим серед них було Жигулівське – пиво, яке попри свою приналежність до міста Самара, варили на 755 заводах країни.
Окрім перелічених існувала ще купа регіонального пива, наприклад, Донецьке, Тернопільське та інші.
Тепер про пляшки. З самого малечку система залучала у свої ряди нових активістів, якщо не виріс пити – здавай пляшки. Зазвичай пиво в СРСР розливали в поворотну тару. За секретною інформацією Держкомстату, у 1987 році з торгівлі на заводи поверталися до 95% пляшок. Відповідно одна пивна пляшка мала 12-14-разовий оборот, а в літній період 20-30-кратний, хоча оптимальним вважається 3-4-разовий.
Спеціально до Московської Олімпіади 1980 року в СРСР вкотре відбулася спроба переназдогнати Захід, на цей раз було випущено пиво у бляшаних банках, однак молоді радянські інженери щось намудрували, досвід не вдався і цей факт широкого розголосу не набув.
Якщо ви все ж гадаєте, що я тут про тотальну алкоголізацію в Радянському Союзі жартики жартую, то це ваше право. Я ж наведу статистику. На початку 1960-х років на душу населення припадало лишень 13 літрів пива, але при цьому 7,5 літрів горілки. Для боротьби з горілкою було вирішено стимулювати виробництво пива шляхом штучного заниження цін на пиво. Все розумні були радянські керівники, де тепер таких знайдеш? Вийшло щось схоже на анекдот про онучку декабриста: «А чого вони хочуть?» – «Щоб не було багатих» – «Дивно, а дідусь хотів, щоб не було бідних…». Такі дії істотно підвищили попит на пиво у 70-80 роках. В перерахуванні на 1 г алкоголю це було найдешевше спиртне: за 1 копійку можна було придбати 1,2-1,4 г пивного алкоголю і лише близько 0, 5 г горілчаного. З 1970 по 1980 року продаж пива досяг 24 літрів на душу населення. При цьому продаж горілки збільшився у 1,3 рази. Цифри такі, що не дуже і полякаєш, особливо у порівнянні зі сьогоднішніми показниками, але я хоч спробував.
Про сухий закон, горілку і інші шмурдячки розповім вже наступного разу. Не спивайтеся! :)
11/04/2009 at 12:47 Permalink
Можу лише додати, що був навіть період, коли пиво (на розлив, безплатно!) давали у гарячих цехах замість квасу. Нині це може сприйматись як жарт, але я ще застав очевидців :) .
Наслідки справді прорізалися пізніше,
А ще, серед місцевих сортів тоді славилось "жигулевское" Краматорського пивзаводу. Щоправда пивзаводу вже фактично нема…
13/04/2009 at 10:53 Permalink
цікава стаття. пиво як і ранній рок-це ціла культура Радянського Союзу, яка варта окремої уваги дослідників
13/04/2009 at 11:12 Permalink
Цілком згодний. Світова історія пива – взагалі вражаюча. Деякі дослідники схильні вважати, що хліборобство у Єгипеті набуло розвиток лише завдяки виготовленню пива, а безпосередньо хліб – був лише побічним продуктом :)