Здається, я вже усім набрид зі своїм Донецьком, об’єктивно трапляються міста і кращі від нього, навіть в Україні. Невже, плеснете ви в долоні від здивування. Так, і за прикладами далеко ходити не треба, лише 23 години їзди потягом – і ви у Львові.
Я не збираюся тут писати своїх захоплених вражень, від яких ваші очі почали б хаотично обмацувати навколишній простір в пошуках валізи, а руки незграбно пхати туди речі, аби лишень швидше опинитися там, на іншому кінці країни. Поки не збираюся.
Розповім я лишень про невеличку екскурсію, що мала місце минулого літа. І текст буде не сьогодні писаний, а вже пожовклий, минулорічний. Позичив я його з листа, що написав по приїзді. Узяв не тому, що складно переповісти це ще раз, а щоб нічого не загубити. Отож, найкраща екскурсія мого життя…
Трапилася вона у наш останній вечір у Львові, годинці о дванадцятій ночі, коли ми усілися на сходах площі Ринок з метою випити пляшку привезеного з Польщі українського коньяку, яка два рази перетинала україно-польський кордон (такі дива теж трапляються). Екскурсовод знайшов нас сам. Він був брюнетом у тільняшці, з сумом під очима, напівтверезий, неголений, років 35. Попрохав прикурити. В нас не знайшлося. Іра палить, проте в неї погано працювала запальничка і вона не стала це пояснювати. Він дістав вогню десь поруч у львівської неформальної молоді, проте повернувся до нас і присів поряд. Цьому факту (надалі екскурсоводу) ми не надто зраділи, бо збиралися наливати вже по другій.
Став питатися, хто ми і звідки. Іра сказала, що філолог з Києва. Він промовив кілька звичних речей, може, щоб оцінити наш освітній рівень. Спитав звідки походить назва німці, сам же і відповів, бо вони німі. А далі, без попередження тицьнув рукою вбік : “Бачите оці будинки – три вікна, три вікна, три вікна. Знаєте чому три? – Менше податків. Лише у духовенства шість… Погляньте позаду – чорна кам’яниця, нею ще дітей лякають. Там де злізла фарба вона біла, бачите. Білий вапняк. Так, вона була білою. Але господарю будинку одного дня набридло його відмивати, і він пофарбував той в горіховий колір. Проте влада змінилася, горіхова фарба виявилася дорогою і кам’яниця почорніла. Верхні два поверхи надбудовані, їх не було, це видно хоча б по вікнах. На стіні барельєф із зображенням святого Мартина, він не мав, що дати жебракові і відтяв полу свого плаща. Можемо підійти ближче” – хапаємо коньяк та пластикові стаканчики і біжимо за чоловічком.
“Цей виступ у стіні для охоронця, зараз в нас і стоячи засинають, а тут такий комфорт. Ходімо далі, опускаємо очи, дивимося під ноги – каналізаційна решітка 1939 рік. Ще до пакту Молотов-Риббентроп, досі не зняли. Музей-аптека, рік 1735. Читаємо напис “Під чорним орлом”, це Австро-Угорщина. Такого не могло бути, не було тут будинку у 1735-му році, затерлася вісімка і йому накинули пів століття.
Завернемо за ріг. Домініканський собор. Domini canes – собаки, що домінують, або пси Божі. Чернечий орден жебраків… Ви вірите, що цей собор побудували жебраки? Я теж не надто. Жебракував орден лише спочатку, потім папа надав йому виключне право повсюдної проповідування і сповіді, а також право вилучати майно у осіб, що не перейнялися цінностями віри. А тепер 13 секунд інформації. Орден був названий на честь святого Домініка. Це всі знають. А знаєте яке прізвище було у Домініка… Гусман. Уявляєте…
Музей релігії, в радянські часи музей атеїзму, за цією решіткою у дворику знімалася бійка мушкетерів з гвардійцями кардинала. У цьому залі Перебував Петро І та Богдан Хмельницький. А ось навпроти, погляньте, як ви гадаєте, що там було. Так ви не помилилися – бордель. І щось мені підказує, що він тут не випадково. Думаю, що домініканці мали в ньому знижку” – Далі коротенька оповідь про дозволені у середньовіччі католицьким священникам види інцесту. – “Йдемо далі, тільки обережно, бруківка 400 років.” – Простуємо вулицею, заходимо у ворота.
“Вірменський собор. Там під плитами кладовище. Чому кладовище – вірмени вважають, що чим більше по них ходять, тим більше поваги. Ці фрагменти скульптур – пам’ятники зі цвинтаря. Вівтар, вироблений з дерева, змочувався у спеціальних солях, тому не ушкоджується. Голову Марія втратила за радянської влади, не було чим розпалити піч. Зверніть увагу на вікна, на кожному неповторний орнамент. Бачите рік – 1363… Чому саме вірмени? Львів був третім за чисельністю вірменів містом Європи. Князь Данило Галицький мав за особисту охорону вірменський загін.”
Далі екскурсовод повів нас, здається, вулицею Лесі Українки, там згори у 1979-му скакали на конях наспівуючи про свій вік Міша Боярський та інші. Справа на будинку барельєфи з острову Лесбос, ну там жінки у різних позах. – “А тепер погляньте на меморіальну дошку. Тут жив Шевченко. Загалом Шевченко молодець, знав, де жити.” – Потім кружляння якимись під’їздами, які я тепер не зможу знайти і вдень, більшість дверей були відкриті, інші він відкривав пальцем, виштовхуючи язичок замка. – “На стелі розпис – XVII століття. А ось на стіні електролічильник Австро-Угорщини. Наш парламент досі не в курсі, а насправді ми вже давно у Євросоюзі… Двері, за ними можна писати дисертацію.” – Симпатичний мужик. Інколи казав, що хоче пива, аж вмирає, а під кінець спитав, чи не буде нам шкода по 10 гривень за екскурсію. Шкода чомусь не було. В самому кінці завів за якийсь ларьок, а там розритий фундамент: “Це все зариють. Розрили, сфотографують і зариють. Фьодоров і таке інше…” А ще згадав про дружину: “В мене вже друга дружина. В житті не прочитала жодної книжки. Я кажу їй купи книжку, а вона не відповідає.” Шкода мужика. Байдуже, що не все, що він нам казав було достовірним, але кращої екскурсії в мене в житті не було. Зіп’ється. Хоча хто зна. Він вивів нас назад на площу Ринок, фактично ми обійшли один квартал по колу, але це було фантастично. Від запитань, як його знайти усіляко ухилявся. Сказав, що він буває на Ринку. Так що, раптом будете у Львові – дуже раджу.
Усі імена, прізвища та географічні назви були вигадані та й правдивість самої історії викликає в мене великий сумнів :)
02/04/2009 at 04:56 Permalink
ну вот чувак, такую священую историю опошлил :(
02/04/2009 at 05:40 Permalink
Вибач. Щось цілий ранок ти незадоволений. В свою чергу прошу від тебе подати список інших священих історій, що не мають бути оприлюднені публічно :)
02/04/2009 at 11:36 Permalink
класна історія! от би і собі з таким провіднком поблукати вуличками старого Львова :)
06/04/2009 at 18:02 Permalink
Взагалі трохи стрьомно, подумати тільки куди він міг Вас завести і чим би це завершилось.
Проте цікавенько, з огоньком :)
06/04/2009 at 18:14 Permalink
Жіноча інтуїція – дивовижна річ, звідки Ви все знаєте? Як у інших не питався, а в мене стрьом був і доволі сильний. Особливо, коли нас заводили у темні під'їзди або в якийсь тісний львівський дворик. Але від того враження ще більш насичені :)
06/04/2009 at 18:30 Permalink
не знаю чи це інтуіція чи я просто банально сикло, проте добре шо ми зараз дочитали до кінця і тут БАЦ! і … хепіенд ;)
10/04/2009 at 18:56 Permalink
Ух ти! Кльовий мужик, вміє привернути увагу.
20/05/2012 at 19:02 Permalink
вчора мені проводив святкову екскурсію) Вже вдруге)