Рівно два дописи тому я наводив особисте дослідження, присвячене ставленню жителів Донецька до української мови, гадаю, ставлення не надто змінилося за тиждень, хоча наближення виборів все ж дається взнаки.
Оскільки пересічні громадяни відповідали мені досить охоче і багато, то вийшло дві частини (це коротенький зміст попередньої серії). Сьогодні я з радістю презентую широкому загалу другу частину запису і роблю неупереджені висновки з усього цього щастя.
Отож, в другій частині мені відповідали:
1. Студент, що вільно володіє російською та не проти поїхати до Голландії.
2. Молода донецька вірменка.
3. Водій, що збирався відповідати російською, але чомусь передумав.
4.Студентка філфаку з дуже смішливою подружкою.
5. Дівчина зі штучного інтелекту – майбутній соціальний працівник, напрочуд весела.
Ось тут всі вони як живі, без жодної цензури:
Тепер коротенько пробіжуся усіма питаннями, що я ставив. Опитати мені вдалося 11 людей. Четверо з них відповідали російською, п’ятеро українською, двоє користувалися багатою лексикою обох цих мов. Усі, за виключенням жительки Білорусі, підтримують незалежність України, однак старше покоління не в тому вигляді, як вона виглядає зараз (чомусь їм політики не до вподоби). Зазначу, що опитаної кількості людей явно замало, щоб робити якісь висновки (хоч я цим зараз і займаюся), зокрема, серед донецької молоді я знаю принаймні десяток тих, хто підтримує сепаратистські настрої, Донбаську Русь і т.д.
Патріотів України трапилося мені теж на диво багатенько – сім з десяти (білоруску дозволю собі не рахувати). Насамперед досить цікавим було дізнатися, що хлопець, який відповідав чистою українською, патріотом себе не вважав (можливо, цьому посприяла тінь вітчизняної армії, що затуляє студентству світло патріотичного життя). Проти надання статусу російській мові другої державної висловилися троє. Я дуже добре розумію тих, хто на відповідному референдумі голосував би “ЗА”, я і сам в ідеалі не сильно проти, але поки що нам до ідеалу, як до Києва рачки (а це 589 км від Донецька, якщо вірити орієнтиру встановленому на майдані Незалежності).
“Так” українському дубляжу сказали троє, ще четверо були б не проти за відповідної якості. Як я зрозумів, якість не влаштовує передусім в телевізорі. Тепер мої п’ять копійок в цю справу. З суцільним поголовним дублюванням в нашій країні палиця точно перегинається. Зараз поясню. Об’єктивно є доволі суттєвий відсоток громадян України, які не сприймають, не розуміють і ніколи не стануть вивчати українську мову. Це не тільки росіяни, але й білоруси, вірмени, грузини (з представниками цих національностей я стикався під час опитувань). За відсутності українських ЗМІ, які б транслювали російською, усі ці люди перемикаються на російські новини, аналітичні передачі і тому подібне, благо, кабельні оператори пропонують їх у достатній кількості. Нічого хорошого про ЗМІ я сказати не можу, особливо про російські, тому і казати не буду, часом лишень “Эхо Москвы” слухаю.
А ось тримайте список названих мені видатних українців:
- Тарас Шевченко (9)
- Леся Українка (4)
- Богдан Хмельницький (3)
- Іван Франко (2)
- Григорій Сковорода (2)
- Юлія Тимошенко (2)
- Віктор Ющенко (2)
- Михайло Грушевський
- Рінат Ахметов
- Володимир Сосюра
- Ліна Костенко
- Ярослав Галан
- Святослав Вакарчук
- Микола Амосов
- Леонід Каденюк
Як підсумок зазначу, що мільйон людей на пустому місці за сто років здатні з’явитися лише в Китаї, відповідно в Донецьку вийшло найбільше асорті з різних націй та етносів в Україні. Приблизно порівну українців і росіян (причому вони теж з різних кутків підібрані), сім’ї мішані, тому і не дивно, що російська займає тут домінуюче положення, а що буде далі побачимо :)
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
