Нещодавно в коментарі до посту про “Чіпляння к людям” moses мені написав:
“Цікаво, як би відреагували жителі Донецька на інтерв’ю українською мовою? Думаю, думали б довше і де-хто, можливо, поставився б ворожо, нє?”
Власне, мені теж стало цікаво, я вирішив не тягти і без жодної прив’язки до наших подкастів провести опитування, щодо ставлення до української мови та держави Україна в проросійському місті Донецьк.
Дане опитування не претендує на жодну соціологічну науковість чи об’єктивність бо тривало лише годину, інтерв’ювалися випадкові люди, до яких я ліз з диктофоном на бульварі Пушкіна міста Донецьк. З огляду на ранковий час та будній день траплялися переважно студенти, але загалом увесь віковий та соціальний діапазон вдалося зачепити.
Питання, що ставилися:
1. Вік, рід діяльності.
2. Скількома мовами Ви володієте?
3. Назвіть трьох відомих українців.
4. Чи підтримуєте Ви незалежність України?
5. Чи вважаєте себе патріотом?
6. Якщо б відбувся референдум за надання російській мові статусу другої державної чи голосували б Ви за це?
7. Хто за національністю Ви, ваші батьки?
8. Маєте у своєму оточенні людей, що спілкуються виключно українською?
9. Чи часто стикаєтеся з носіями суржику?
10. Яке ваше ставлення до українського дубляжу в кіно?
11. Доводилося бувати на західній Україні?
12. Якщо б всі навколо розмовляли українською мовою чи спілкувалися б нею Ви?
Проведене опитування принаймні для мене спростувало міф про те, що розмовляти в Донецьку українською небезпечно. Ну це щось на кшталт того, що жити в Донецьку не можна, бо тут самі бандюги. Подібні вигадки з’являються тому, що лише кожен четвертий житель східної України був коли-небудь на західній і навпаки, зазвичай усі тихо-мирно перетинаються десь в Києві.
Графіті біля третього корпусу ДонНТУ
Оскільки людей я встиг опитати доволі багато, то вирішив поділити результат на дві частини у хронологічному порядку, як я на кого натрапив. Ось список тих, хто потрапив під інтерв’ю в першій половині мого бродіння:
1. Жителька Білорусі, що української не знає, але відповідала хвацько.
2. Бабуся родом з Черкащини, яка сиділа з пакетом “Партія Регіонів”.
3. Хлопець-студент. Мама росіянка, тато татарин.
4. Ще один студент, який постійно розтирав від холоду руки, а після інтерв’ю сам простягнув одну мені та потис.
5. Приємна дівчина з дивною роботою.
6. Дуже великий патріот інженерного роду діяльності, що в кінці цікавився гонораром.
А ось і сам запис:
Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.
Як підсумок усього записаного, дам невеличку пораду. Якщо хочете дізнатися про країну, в якій живете, то менше дивіться телевізор, не ходіть на політичні мітинги, а краще подорожуйте та спілкуйтеся з живими людьми.
Далі буде друга частина…
18/03/2009 at 08:43 Permalink
Опа, я відчуваю, що тут хтось видаляє коменти!
18/03/2009 at 08:51 Permalink
Поки що ні. Хочеш, щоб твій був першим? :)
18/03/2009 at 10:11 Permalink
дякую, цікаво було послухати ;)
18/03/2009 at 10:46 Permalink
І вам дякую що послухали :) 20 хвилин все ж, але вийшло симпатичненько.
18/03/2009 at 21:33 Permalink
навіть дуже добре вийшло і цікаво :) хоча для мене зараз білье проблематично стоїть не українська мова в Донецьку, а у Києві…
18/03/2009 at 21:51 Permalink
Я б не назвав Донецьк “проросійським містом”, проросійськість там показна, протестна (НМСД).
Дуже гарне інтерв’ю. Стосовно якості дублювання, варто було б питати: які фільми з українським дублюванням бачив?
які сподобались?
які не сподобались?
Бо багато хто не бачивши жодного дубльованого фільму ставляться негативно і дуже обурюються якістю дубляжа.
Взагалі, стосовно поглядів на мовне питання зміни, порівняно з 2004 роком, разючі.
Дякую, слухав з задоволенням.
18/03/2009 at 20:18 Permalink
Щодо "проросійського міста" – то це загальна думка така, я особисто з нею теж не погоджуюся.
Дуже слушні зауваження. Просто питання складалися о першій ночі, а опитування робив о восьмій ранку наступного дня, усе продумати не встиг.
А симпатиків української мови в Донецьку за останні кілька років справді побільшало, принаймні так мені казали люди, що постійно спілкуються тут українською, такі теж є :)
18/03/2009 at 21:25 Permalink
Цікаве інтерв'ю. А не складно тобі, як кореспондентові, зберігати спокій і доброзичливість коли людина починає нести якусь політизовану маячню, з якою ти не погоджуєшся? Особисто я пару разів відчув, що заводжуся :-) Гадаю, мені було б складно.
Зрозумів, що недоліком, а може й перевагою таких інтерв'ю є надмірний суб'єктивізм, перевірити який, на жаль, не можливо. Наприклад, цікаво що за історія стоїть за словами про бандер, які убили чоловіка тієї жіночки. Чи то справді якісь ідейні відморозки, на національному ґрунті, чи то звичайні злодюги-гопніки, яких до бандер можна зарахувати виключно територіально. Також, як тут у коментарях уже помітили, цікаво було б дізнатись, на чому ґрунтується ставлення людей до українського дубляжу. Чи то їх власні думки, основані на особистому досвіді, чи то загальна установка, яку можна прийняти за свою, навіть не аналізуючи питання, як таке.
А так, загальна картина дуже приємна, особливо що стосується студентів.
18/03/2009 at 21:28 Permalink
А, забув, графіті супер! :)
18/03/2009 at 22:29 Permalink
Стосовно спокою і доброзичливості – не стану ж я душити людей за їх погляди, це їхнє право так думати і змінювати чиюсь думку я собі за мету не ставив. Навпаки, мені треба було, щоб люди висловили саме власне ставлення, а для цього мали відчувати себе розкуто. Коли вже зовсім не погоджуєшся, то кращий спосіб – це сказати "угу", кивнути головою та ставити наступне питання. А політизованої маячні я і на телебаченні багато бачу, але ж від того не заводжуся.
Про бандер мені теж цікаво, але перепитувати не став. Колись їхали з товаришами електричкою до Дніпропетровська, а у суміжному купе розмовляли троє жінок, здається вчителів початкових класів. Вони спочатку згадали діточок, якусь дівчинку, що перемогла на конкурсі "Міні Міс Чогося", а потім одна повела розмову про те, що колись в дитинстві, за селом побачила постать вершника на коні з маскою на обличчі (майже Зорро), перелякана прибігла додому, розповіла батькам, а ті сказали, що то був бандеровець. Ось такі дива трапляються. Загалом, гадаю, лише невелика кількість люду тут знає, хто такий Степан Бандера і що він кому поганого зробив, часом згадують, що вбивав воїнів Червоної Армії. Слизька тема, не торкатимусь.
19/03/2009 at 09:12 Permalink
з українською мовою на сході ситуація складна :(
19/03/2009 at 13:17 Permalink
А ще щодо дубляжу не сказав. Спочатку обурення було істотним, збиралися підписи, на форумах йшло гнівне обговорення, однак відвідуваність кінотеатрів від того не знизилася (хоча були бажаючи, що намагалися таке довести), а на деякі мультики виявилася більшою, аніж на еквівалент з російським дубляжем. Єдине, що часом не подобається особисто мені – це живий переклад з папірця фестивального кіно, зокрема французького, краще б субтитри пускали.
14/05/2009 at 22:20 Permalink
я знаю дівчат, що його перекладають, часом навіть без папірця – синхронно під час перегляду, і це доволі важко. мабуть, не мають програми для додавання субтитрів. а взагалі-то я б теж краще дивилась французькою
09/09/2009 at 20:04 Permalink
Здравствуйте! Я из Донецка. Або, як хочете – З Донецька. Тут, дійсно, багато людей, які знають, поважають і розмовляють українською, не роблячи з цього ніяких політичних висновків. Але дуже багато і тих, хто розмовляє російською. Але ж у Донецьку (тільки у Донецьку!) живе 126 національностей! Треба всі поважати! Не розумію, чому так обурює те, що російська мова стала мовою загального спілкування? Але вважаю недоцільним надання статусу їй другої державної – офіційний статус теж було б непогано, І щоб у школах не вивчали її як "іноземну". Це дуже погано для того, щоб вчити любові до української! Так не вчать! Я добре знаю обидві мови – батько росіянин, мати – українка. Нас тут таких – чи не половина. То як нам бути? Розрізати нас навпіл? Подумайте, борці за чистоту нації! До речі, мене ніхто не вчив любити українську мову, просто тітки розмовляли мої, бабуся, книжки по усій хаті… А з батькового боку – російські… Ось і є у мене дві рідні мови і немає мовного питання! Не треба зводити лобами росіян і українців – зиску більше буде для країни. А суржику не бійтеся – хто любить мову. книжки читає – він знатиме мову. А хто ні – тому не вкладеш у голову аніякої мови!
09/09/2009 at 21:11 Permalink
І вам доброго дня. Дякую за такий розгорнутий коментар, як на мене, дуже виважений. Те, що російська стала мовою загального спілкування у Донбасі мене взагалі не обурює, я до 20 років звідси майже нікуди не виїздив, тому це було і залишається для мене доволі буденним явищем.
Нещодавно познайомився з дівчиною-першокурсницею з Черкаської області у якої взагалі не викладали російську мову, це було доволі дивно чути. Хоча з іншого боку маю знайомого , що закінчив на початку дев'яностих школу у Донецьку і в його класі вивчення української було за бажанням, з усього класу бажання висловили лише два учні. Жодна з подібних крайнощів мені не подобається.
Стосовно того чи можна змусити любити якусь мову. Насправді можна. Людям властиво доволі швидко звикати і змінювати своє ставлення до багатьох речей: підвищених цін, консервантів, політиків, щеплень, дефіцитних товарів, українського дубляжу. І якою б невдалою не була зараз політика українізації, але вона деякі позитивні результати все ж дає. А щодо чистоти нації, то мені, якщо чесно, байдуже, трошки переріс я це все, щоб підставляти свій лоб.