Ще зранку, я не знав про що написати, але бажання малося і ось, лагідний весняний світ підкинув мені тему. І тема ця про «неприємних» людей, що постійно лізуть до вас на вулиці з набридливим спамом, акціями, пакетами мобільних операторів та опитуваннями. У цій статті я спробую зробити їх приємнішими у ваших очах та дати деякі практичні поради, якщо вам раптом не пощастить і ви самі змушені будете чіплятися до невинних громадян.
Мені з дитинства не поталанило і я боявся людей. Не знаю, чи це мій власний здобуток чи дбайливе виховання, що наділило мене щедрою порцією комплексів, але факт є фактом. Пам’ятаю, як років в шість я соромився попрохати сірники у сусіда по дачі, і була величезна радість, коли він мені ті сірники дав.
Нещодавно, я вирішив остаточно позбавитися або закріпити в собі подібну соціофобію і з цим пішов в люди. Щоб отримати ще якусь користь окрім духовного збагачення, подібний похід в мене швидко знайшов прив’язку до світлої мети – нового подкаст-проекту «Етерація» і полягав він у опитуванні пересічних людей Донецька на обрану тематику.
Якщо ви гадаєте, що це дуже легко, лізти до цілком незнайомого перехожого та тицяти йому в обличчя мікрофон (що уособлює собою плеєр ввімкнений на запис), то ви не помиляєтеся, це елементарно. Для цього вам потрібне бажання, мікрофон і перехожий. Коли бажання немає, або є страх, то виникають різного роду відмовки, наприклад, мій товариш-подкастер сказав: «А раптом ти зупиниш людину, яка виявиться твоїм майбутнім працедавцем?». «І шо?» хочеться спитати, але питати не буду, а краще розповім, як воно відбувається на практиці.
Спочатку трошки лячно, ви прокручуєте в голові картини, як вам відмовляють, посилають, б’ють ногами, а ви стікаєте кров’ю. І все лише тому, що попрохали людину відповісти на кілька питань. Тут головне почати. Початкова кількість відмов складатиме відсотків 80, це приблизно до першої згоди, далі вона скорочуватиметься. Скажете дива – нічого дивного, просто чим впевненіше ви себе поводите, тим більш охоче на вас звертають увагу.
Наведу поради, які я сформував для себе внаслідок трьох проведених опитувань та десь 50 людей, що я до них за цей час ліз:
1. Не підходьте до людей з колясками або дрібними дітьми, особливо, якщо ці люди жінки. У жінок в цьому плані одразу спрацьовує захисний материнський інстинкт, байдуже, це молода мама чи бабуся, тому вони підпускають до себе лише подібних собі, таких же жінок з дітьми. До того ж можете раптом розбудити дитинку, а воно вам треба?
2. Не робіть вигляд ніби проходите повз, а потім несподівано виринаєте перед опитуваним, навпаки давайте йому здалеку зрозуміти, що зараз будете до нього звертатися, тоді його перша думка «тікати!» встигне змінитися на більш прихильну.
3. Можете навіть не витрачати час на людей, які на вашу думку, мають вас відшити. Вони побачать це по вашому обличчю і обов’язково відшиють.
4. Якщо вам сказали «Ні!», то зайвий раз не нав’язуйтеся, а краще скажіть «дякую» і побажайте вдалого дня. Хоча часом трапляється «ні» сказане рефлекторно, бо всі звикли, що до нас лізуть, а ми відбиваємося. Сказавши таке «ні» людина не поспішатиме іти геть і поцікавиться, наприклад, «А що за питання?»
5. Краще шукати людей у місцях відпочинку, на лавочках, з пивом у руках, тоді вони точно не поспішають і матимуть на вас шмат свого часу.
6. Звертання «Можна…», «вибачте…» і подібні до них хоч і дуже ввічливі, але одразу переводять вас у коло людей, яким «не можна», бо кому можна той не питається (це я в якійсь книжечці з психології вичитав). Краще звертатися «Добрий день. Студентська газета. Відповісте на кілька питань?» На ділі приблизно так я і звертаюся, бо лякати люд невідомим словом «подкаст» поки не наважуюся, може згодом спробую. Якщо на ваше звертання людина стоїть і мовчить, то починайте щось розповідати або питати, і ви не повірите, але почуєте відповідь.
7. Коли розмовляєте з кимсь незнайомим, то уявляйте, що спілкуєтеся з другом чи ріднею, а ніяк не з чужою людиною, тоді розмова буде приємною і невимушеною. Якщо б я сам не перевірив, то не стверджував би нічого.
8. Будьте готові, що при розмові з людьми літнього віку, вони можуть серйозно підсісти вам на вуха і розповісти усе про пенсію, болячки та онуків. Будьте терплячі.
З порадами мабуть досить. Зазначу лишень, що сьогодні менш ніж за годину прогулянки я опитав 10 людей або їх пар при цьому отримав лише 4 відмови, жодного незадоволеного не було, ніхто мене не бив.
Тепер спробую вмовити вас усіляко звертати увагу на тих, хто до вас чіпляється, звичайно за умови, якщо маєте на це час. Насправді воно досить весело. Єдине виключення – деякі сектанти та цигани, бо ті зазвичай використовують хоч прості, але дієві методи маніпулювання людською свідомістю, тому непідготовлена людина з радістю віддасть їм усі гроші.
Так звані «впульщики», що усіляко намагаються заохотити вас придбати подарунок від ФК «Шахтар» (набір ножів, стимулятор-метелик для схуднення та ручний кухонний комбайн) усього за 300 гривень або звичайний пакет для мобільного за 10, теж не чисті на руку, але діють менш професійно, тому, якщо спостерігати за цим ніби зі сторони, то жодної загрози вони не уявляють. А спілкування з ними часом приємне: розпитати усе про той стартовий пакет, узяти усі запропоновані подарунки, повідкривати, попитати на скільки в метелика вистачає батарейок, зареєструватися на їхньому бланку, навіть підпис можна поставити, тобто гратися, доки це тішить душу, а як дійде справа до грошей, то значить в забавки скінчився завод. Варіантів відмови може бути купа від ввічливого «А грошей я і не узяв, яка прикрість, зараз побіжу, візьму, ви ж тільки нікуди не уходьте» до не надто «Щось ви мене не зацікавили. Наступний…»
Кому я вважаю майже своїм обов’язком допомагати, так це усміхненим дівчаткам та хлопцям, що простягають рекламні листівки, брошурки, прайси, газети та інший паперовий мотлох. Поясню. Вам майже нічого не варто пронести той папірець до найближчої урни та прилучити його ще до мільйона подібних. Я ось, наприклад, рекламний папір підстилаю у клітку до своєї морської свині, і вона у захваті. З кожного такого папірця усміхнена людина в яскравому костюмі отримає якусь копійчину. Якщо не за неї порадійте, то хоч за економіку – у бюджет підуть кошти з податків, паперова промисловість отримає нове замовлення на ще стільки ж рекламок, країна вийде з кризи. Ось сьогодні посильно допоміг приємній дівчині, зодягненої у синю курточку, теплу шапочку та шарфик. Весна на дворі, а їх змушують одягатися, як на екскурсію до Сибіру, нелюди…
Під кінець найвитривалішим розповім про матеріальну користь, а не уявний зиск для душі, який ви можете отримати, коли вас зупиняють на вулиці. Навіть приклад наведу, що і вплинув на рішення написати усю статтю.
Йшов я сьогодні лісом, тобто вулицею Університетською міста Донецьк, і біля одного з комп’ютерних клубів приємна молода особа, зупинивши мене помахом своїх вій, запропонувала прийняти участь у соціологічному опитуванні. Оскільки я щойно сам народ мучив дурними запитаннями, то відмовлятися гріх. Опитування, як під мене робили – для курців. Мій власний досвід паління, обмежувався лише пародіюванням дорослих у роки дитячого садка, коли ми з іншими хлопцями збирали на ґанку сигаретні бички та тягли їх до рота. Брудні були часи. На запитання чи ви палите я впевнено відповів «ні», чим трохи засмутив дівчину. Тоді вона обережно поцікавилася, чи я колись палив, і я, щоб знов її не засмутити, був змушений погодитися, що «так, і то був не найкращий період мого життя». Тоді вона запропонувала пройти на другий поверх вищезгаданого комп’ютерного клубу і там заповнити анкету. Ви вже бачите підступ? Зараз хтось ззаду тюкне мене дрючком в потилицю і потягне бездиханне тіло топити у річці Кальміус. На горі у невеличкій кімнаті з десятком комп’ютерів, куди ледве потрапляли через запилені вікна сонячні промені, сиділи якісь чоловіки, дівчата, була навіть дитина, ось воно – бандитське лігвище, подумав я і мило посміхнувся.
Питання соцопитування стосувалися в основному марок цигарок, я ж кажу, моя стихія. Найважливіше з них – які сигарети та в яких дозах я вживаю. Перші, що спали на думку, не були належно представлені в їхньому списку, тому довелося обрати з запропонованих варіантів. Засмутило. Далі наче захопливий тест на IQ – згадайте якомога більше сортів цигарок, скільки викурююте на день, зі скількома особами мешкаєте. Особливо сподобалося завдання на розвиток творчих здібностей – треба було розсортувати бренди тютюнових компаній на кілька власних категорій. Дівчина запропонувала критерій «ціна», я ж, як людина в цій справі досвідчена, погодився. Загалом вона сама розставила всі галочки, а я лише назви категоріям вигадав: «доступные» та «мажорские». Потім уважна робітниця соцопитування припустила, що я поспішаю, спитала деяку контактну інформацію і попрохала, якщо до мене зателефонують, то сказати, що в опитуванні участь брав, на момент опитування однозначно і категорично палив, і саме опитування тривало пів години. Після чого вручила мені коробку вафельного шоколадного торту за завдані незручності, хоч і без урочистостей, але відмовлятися не став. Уся процедура зайняла хвилин сім. Сім хвилин спілкування з приємною дівчиною і за це ще маєш шаровий тортик, як на мене задля такого можна і зупинитися.
З подібним я стикаюся не вперше, колись довелося прийняти участь у тестуванні горілки в супермаркеті, але про цей досвід розповім якось іншим разом.
А ви зупиняєтеся, коли вас зупиняють?
13/03/2009 at 19:31 Permalink
Хє-хє, кльовий подкаст. Я так сміявся. Тепер зрозумів, чому немає такого слова "подкаст" :P
Цікаво, як би відреагували жителі Донецька на інтерв'ю українською мовою? Думаю, думали б довше і де-хто, можливо, поставився б ворожо, нє?
Гарні поради. Я так зрозумів, що осмислення сабжу і формулювання порад прийшло вже після запису подкасту про тормозок? Цікаво почути різницю.
Кому я вважаю майже своїм обов’язком допомагати, так це усміхненим дівчаткам та хлопцям, що простягають рекламні листівки, брошурки, прайси, газети та інший паперовий мотлох.
О, я теж, незалежно прийшов до того ж висновку і поступаю так само. Взагалі люди часто сприймають вуличних чіплял за зовнішню загрозу, тому їх підсвідома реакція – захист. Коли ж розумієш і співчуваєш – ніяких проблем немає для контакту. Єдине – не погоджусь
якщо хтось крастиме мій час (не просто папірець дати) коли я поспішаю і це, до того ж, не буде цікаво.
Ось сьогодні посильно допоміг приємній дівчині, зодягненої у синю курточку, теплу шапочку та шарфик. Весна на дворі, а їх змушують одягатися, як на екскурсію до Сибіру, нелюди…
Ага, спостерігаю бажання бачити на дівчатах менше одягу… ага… ;-)
Співробітникам тютюнової індустрії, компаній, що виробляють водку (саме водку, а не спиртні напої), усяких ігорних бізнесів не допомогав би із принципу.
13/03/2009 at 19:55 Permalink
Дякую за величезний та теплий коментар :)
Щодо несприймання української мови у Донецьку, то це упереджене ставлення, яке і серед самих жителів міста поширене. Симпатиків її досить багато, але постійно розмовляти українською наважуються одиниці, все через дурні стереотипи, що треба бути як всі.
А опитування саме українською найближчим часом планую провести. Самому цікава реакція.