Двоюрідна сестра чоловіка моєї безпосередньої сестри дуже захоплюється їжачками. Вона їх колекціонує переважно в штучному вигляді, має більше сотні плюшевих, пластикових, гумових, скляних та інших матеріальних втілень цієї тваринки. Не знаю точно, що спонукало її до такої відчайдушної завзятості, але, гадаю, серед передових факторів був один мультфільм, який ми, щоб ніхто не здогадався, назвемо «Ёжик в тумане».
Якщо за національною ідентичністю, більшість анекдотів складено про чукчів, то серед мультфільмів за кількістю жартів і згадок у КВН(КВК) безсумнівним лідером є саме «Їжак в тумані». Необов’язково його навіть дивитися, з однієї лише назви можна пів години корчитися на підлозі від реготу (ну це звісно при додатковій наявності сильнодіючих психотропних речовин). А між тим ця анімація у 2003 році була визнана 140 авторитетними знавцями з різних країн кращим мультфільмом усіх часів та народів.
Переказувати мультфільм я не буду, ще не вистачало тут мультфільми переказувати. Щодо мого бачення, то Їжачок – це втілення людини, яка поки не знайшла власного шляху в житті, тому будь-які прояви життя поза його баченням відлякують. Врешті він здається знаходить своє розуміння світу в даосизмі через найменший супротив навколишнім подіям і просто пливе за течією річки, це і є найкоротший і найлегший шлях до Ведмедика з варенням.
«Їжак в тумані» виник, коли Юрій Норштейн вже замислив «Казку казок», тому цей мультфільм планувався як невеличка казочка. Вода в мультфільмі справжня, на неї через проектор накладалося листя, намальоване Франческою Ярбрусовою. Загалом це був експеримент, як і всі мультфільми Норштейна.
Тепер про монументальне. Про пам’ятники. Останнім часом вільні місця на постаментах вождів стали займати справді потрібні і корисні речі: огірки (ніжинський та луховицький), яйця (кременчуцьке і солігорське), галушка, вареник, макарони, клізма та інше.
Сита людська душа звикла тягнутися до високого, тому не оминула увічнити в бронзі або граніті і мультиплікацію. Так з’явився пам’ятник «Кошеняті з вулиці Лизюкова» у Воронежі (щось такого не пам’ятаю), пам’ятник щастю та вовку, що збирався заспівати прямо «щас» в Томську, пам’ятник героям «Ну постривай». До чого я хилю, запитаєте Ви. А справа в тому, що монументом туманному їжачкові в місті Києві, що на Дніпрі, взагалі сьогодні нікого і не здивуєш, але згадати варто.
Отож сам він дерев’яний, на пеньку, туман розсіявся, а він лишився. З вузликом та якимсь неземним поглядом, зверненим до неба, щоб його нарешті зняли з того пенька. Замість голок – шурупи, лапки – дрючки, трохи жорстко, але такі вже вони є, київські їжаки.
02/03/2009 at 12:03 Permalink
Блін, давно вже чую захоплення стосовно цього мультика, але ніяк не зберуся переглянути. Так і лишилось дитяче нерозуміння єдиним враженням.
А на слово їжачок у мене найперша асоціація про одноіменну пісню гурту Фліт
http://www.youtube.com/watch?v=Ps-vs6oPfkQ