Якась дурна традиція зумовила вважати чоловіків саме воїнами (загарбниками чи захисниками це кожен обирає сам), а не митцями, науковцями, хліборобами чи програмістами. Сьогоднішні реалії показують, що ця традиція трохи застаріла, принаймні зважаючи на сучасний стан наших збройних сил.
Про взяття зі стелі дати 23 лютого і прив’язки до неї ще подій, які ніколи не відбувалися насправді, мабуть, більшості моїх читачів відомо, проте коротенько нагадаю. Все розпочалося з дня Червоного подарунка – чудова назва для свята, мабуть, в цей день треба дарувати все червоне, побільше б таких кольорових свят.
Історія наступна. 24 лютого 1918 року німці зайняли Псков, Червона армія терпіла лише поразки, Рада Народних Комісарів звернулася до народу, щоб той допоміг матеріально. Народ допоміг і схоже в достатній кількості, щоб вистачило на організацію 9 лютого революційного свята Червоного подарунка. Однак вже в наступному 1919 році вирішили, що треба і про Робітничо-селянську червону армію згадати. Згадали вже пізненько, після 28 січня, коли річниця її створення пройшла. Проте революціонери – громада винахідлива, чим чекати цілий рік на свято, можна просто його перенести, поєднавши з днем того самого подарунка. Далі усе відбулося майже без ускладнень, товариш Камєнєв на засіданні ВЦВК сказав, що з ряду технічних причин святкування відкладено на 17 лютого, ось лишень 17 лютого випало в тому році на понеділок, а як відомо, це день важкий і до святкувань не пристосований. Тому святкування, мітинги, концерти та спектаклі, присвячені створенню Червоної армії, вирішили перенести на найближчу неділю – 23 лютого. Я б і сам краще дату не обрав, це ж треба 23-го лютого святкувати 28-е січня.
Далі на кілька років про свято забули, а на п’яту річницю згадали. Однак радянське керівництво вже не охоплене революційною метушнею вирішило, що встановлювати дати державних свят від ліхтаря якось не солідно, тому оголосило, що, виявляється, саме 23 лютого було опубліковано Декрет Ради Народних Комісарів від 28 січня 1918 року. Про це написали у самій правдивій газеті «Правда» і всі повірили. За п’ять років, на першу круглу річницю вже виявилося, що сам декрет 23-го лютого і підписали. А в 1938 році Й. В. Сталін у «Стислій історії ВКП(б)» нарешті пояснив усе всім. І насмілився б хтось йому не повірити. Так от, 23 лютого 1918 року під Нарвою та Псковом німецьким окупантам була дана відсіч і їх просунення в напрямку Петрограду було зупинено. У 1942 році Сталін подумав і уточнив: «Молодые отряды Красной Армии, впервые вступившие в войну, наголову разбили немецких захватчиков под Псковом и Нарвой 23 февраля 1918 года»
В незалежній Україні на свято збройних сил претендували одразу дві дати: 14 жовтня та 6-го грудня. 14-го жовтня відзначається свято Покрови Пресвятої Богородиці, заступниці козаків, а також день створення Української Повстанської Армії (1942 рік). А 6 грудня 1991 року Верховна Рада України видала постанову «Про створення Збройних сил України». Якраз 6 грудня деякий час намагалися піарити, проте не досить вдало і 23 лютого 1999 року – президент України Леонід Кучма видав Указ «Про День захисника Вітчизни», за 70 років народ настільки звик до вигаданої дати, що вже не міг без неї.
Мабуть, вам відомий жарт про те, що 8 березня – це 23 лютого за старим стилем. Я якось вигадав цей жарт, а потім дізнався, що він вже існує. Мені в цей день дарували різні речі від яскраво помаранчевої лінійки, до будильника, який я отримав напередодні від сестри. Кажуть, що годинники дарувати не можна, проте свято воно теж якесь не справжнє, тому викидати не буду. :)
23/02/2009 at 10:00 Permalink
Треба було у кінці додати: А тепер мої любі читачи, напишить що кому сьогодні подарували :) Дякую за історичну справку, доречі.
23/02/2009 at 10:17 Permalink
Ось бач, тобі вже і дарувати нічого не треба. Маєш історичну довідку :)
23/02/2009 at 20:02 Permalink
думаю це свято потихеньку відмирає
02/03/2009 at 11:39 Permalink
Є один приємний спогад, пов'язаний з цим, раніше, святом. У першому, здається, класі однокласниця зробила мені у цей день окремий подарунок. Всі дівчата мали влаштувати хлопцям свято, але персональний презент одержав лише я. Так я вперше дізнався про симпатію до себе з боку протилежної статі. І подарунок був дуже доречний: комплект з чотирьох маленьких пластмасових мотоциклів, з двома металевими роліками замість колес і мотоциклістами, що знімаються. Усі хлопці мені заздрили і навіть не глузували, бо у тому віці ще не знали, що воно таке – закоханість.
Тепер цей день за свято не вважаю, але вже не надто відбиваюсь від поздоровлень, бо нарешті зрозумів, що справа марна.