Тривалий час нічого сюди не писав, бо мав доволі поважну причину, мені було влом. Як я для себе з’ясував, що краще вже нічого не робити, ніж робити щось через силу, особливо в такому поважному творчому процесі, як блогінг.
І от поки я сюди не писав, встиг зацікавився різноманітними соціальними проектами та до одного доволі прикластися. Ось про це і розповім. Проект має назву «Жива бібліотека»(Living Library або Human Library за різними версіями) і відбуватиметься в Донецьку 30 листопада.
Жива бібліотека в Донецьку
Як кіно формує націю
Хочеш зрозуміти культуру іншої держави – одружися на іноземці, бажаєш відчути близькість до свого народу – опинися за кордоном, а хочеш зрозуміти, що пхають у свідомість людей з іншої країни – подивися кіно її виробництва.
Ну це я так, красивих слів вигадав…
Як зібрати виборчу скриньку
В ніч перед Різдвом подумалося написати про дуже корисну у господарстві річ, яку легко зібрати самому при наявності відповідних компонентів.
Так трапилося, що несподівано для себе я опинився у складі дільничної виборчої комісії скромної дільниці на 3000 виборців у місті Донецьк в якості члена комісії. Жодного посвідчення ще не маю (обіцяли бейджики роздати), але в поважній газеті міського значення моє ім’я вписалося дрібненькими літерами поруч з іменами інших шанованих людей, рекламними оголошеннями і номерами сторінок, від чого я досі перебуваю в захопленні.
Новорічне
Новий рік знову прийшов непомітно, вгатив гірляндами, ялинковими базарами і запахом мандаринів, метушнею, звітами, здачею заліків (хоча це щастя мабуть перенеслося через карантин), чергами в супермаркетах, новорічною рекламою, червоними шапками дідів Морозів і корпоративами, подарунками, подарованими заздалегідь і залишеними на потім, пляшкою шампанського і коробкою цукерок кожному співробітнику від профспілок, штампуванням тваринок-символів прийдешнього року за східним календарем на китайських підпільних фабриках, пошуками помешкання і петардами, що відлунюються автомобільними сигналізаціями, купою традицій, які перетворили це свято для єдиної «радянської» нації майже у релігійне.
Школа довкола
Не так давно відгримів черговий день вчителя, і поки до наступного ще далеченько, вирішив я згадати мовчазним письмовим словом шкільну освіту в Україні.
Оскільки я витратив на неї 10 років власного життя, які могли б стати кращими, то я маю, що сказати.
Як я навчився малювати
Якось мені нічим було себе зайняти, і я вирішив нарешті поваляти коня у тому, до чого вже давненько ліг душею. А саме у малюванні, але не звичному, загальноприйнятому, а комп’ютерному і незрозумілому. І обрав я для цього, як не дивно, Flash (Адуір, якщо не перемикати розкладку). Про це і оповім.
Наколоті апельсинки і жовтий маргарин
В минулому дописі йшлося про те, що коли ви п’єте колу, то насправді частково самі вигадуєте її смак. Як у Фрейда, якщо сняться маленькі звірятка або паразити, значить вас турбують діти або брати/сестри.
Тут я спробую розгорнути думку про вигаданість смаку і загорнути в неї вас.
Колапс
Колапс – раптове зниження кров’яного тиску і різкий занепад серцевої діяльності, що супроводжується загальною слабістю або втратою свідомості й загрожує життю. Інше значення – катастрофічно швидке стискання масивного тіла (зірки) під дією сил тяжіння.
Жодного відношення до змісту статті колапс не має.
Навздогін попередньому допису про більмо на оці, вирішив я торкнутися ще однієї болючої теми. А саме чи світ раптом не матриця і чи не вигадали ми самі смак харчів, які споживаємо?
Сліпа пляма
Нещодавно мій товариш Роман в процесі відстороненої електронної розмови після інформації про те, що кожну секунду без видимих наслідків через тіло людини проходить 10 в 14 ступені нейтрино, випущених сонцем, задав цілком слушне питання: чи можна сірником затулити зірку?
Він пояснив: ну, тобто вночі, одне око заплющив, іншим дивишся на зірку, тримаєш сірника між нею та оком на будь-якій відстані – вийде затулити чи ні?
Відмінності
Отож, я там був і повернувся. Повернувся не лише тому, що скінчився строк дії шенгенської візи і мені ледве вдалося випхатися з Польщі за п’ять хвилин до опівночі, тієї казкової півночі, після якої люди стають нелегалами. Через піший перехід Медика-Шегиня.
Повертатися справді хотілося, а ще дуже хотілося лишитися. Бо вони трохи інші, бо три тижні замало, щоб стати їхнім та все достеменно зрозуміти, але достатньо, щоб потім, зіштовхнувшись з якоюсь тітонькою на львівському вокзалі, автоматично казати «Przepraszam», а не «вибачте» чи «перепрошую».
